Жителі сільських населених пунктів, де є системи централізованого водопостачання, можуть залишитись без питної води. Не через поганий технічний стан систем водопостачання, не через те, що у сільських рад немає можливості утримувати ці системи, і навіть не через погану якість води. Причиною є національне законодавство України, чинні норми якого фактично не дозволяють експлуатувати сільські водогони.

Як відомо, більшість діючих систем централізованого постачання холодної води залишились у спадок ще з радянських часів та передані з балансу ліквідованих колгоспів на сільські ради, які і є безпосередніми експлуатуючими організаціями. На жаль, відтоді більшість із них припинили своє функціонування, але є й такі, які справно дотепер постачають воду не тільки населенню, а й школам, дитячим садкам тощо. І продовжували б робити це надалі, якби не одне «але».

Згідно з останніми змінами в законодавстві централізоване водопостачання є діяльністю, яка підлягає ліцензуванню. Це означає, що сільські ради безпосередньо утримувати водогони не мають права, оскільки не є суб’єктами господарювання в цій галузі і самостійно виконувати ліцензійні умови не можуть. А якщо врахувати, що сільські ради є неприбутковими організаціями, то і брати плату від населення за таке водопостачання вони не можуть.

Як і в інших галузях, від держави село підтримки фактично не має. Але впоралися б самі з належним утриманням систем водопостачання, якби держава не заважала.

Особливо гострою ця проблема стала після того, як Міністерство фінансів України змінило порядок відшкодування експлуатуючим організаціям вартості надання послуг з водопостачання пільговим категоріям громадян. Усе звелось до того, що органи держказначейства відмовляють у відкритті пільгових рахунків експлуатуючим організаціям, які не мають ліцензій. Приміром, раніше багатодітна сім’я, як пільгова категорія споживачів, сплачувала лише половину вартості послуг, а іншу частину відшкодовувала держава на цей пільговий рахунок. Тепер же багатодітна сім’я, як і раніше, залишилась пільговою категорією, однак через відсутність пільгових рахунків сільські ради недоотримують від держави кошти з відшкодування вартості послуг: мовляв, ви самі винні, що у вас негаразди з документами. Чим латати діру, ніхто не знає, а зарадити цій проблемі ніхто не поспішає. Враховуючи окремі регіони, де пільгових категорій споживачів понад половина, ця діра прямо пропорційно сягає більш як половині видатків на ці цілі. Для сільських рад із незадовільним станом їх фінансування ця сума є колосальною.

Будь-який із можливих виходів зводиться до одного — закриття водогонів. Приміром, створивши комунальну організацію для утримання водогону, вартість водопостачання за економічними розрахунками зросте мінімум утричі, оскільки, крім прямих витрат на електроенергію, систематичні лабораторні аналізи води, постійні ремонти, закупівлю матеріалів, сюди додадуться ще й витрати на оплату праці працівникам цього підприємства. Такі витрати не по кишені сільському населенню, яке просто відмовиться від таких послуг, а тому це — не вихід. Інший варіант — здати водогін в оренду чи продати його. Однак рівень бюрократії в нашій країні відбиває в потенційних орендарів чи покупців будь-яке бажання займатись цим.

Тим часом водогони конче потрібні, особливо у нас на Рівненщині, чимало населених пунктів якої (особливо на Поліссі) зазнали впливу аварії на ЧАЕС. До того ж у більшості сіл, і в нашому селі Новаки Володимирецького району Рівненщини теж, колодязі розміщені в низині, тому затоплюються поверхневими водами, вода в них руда, має специфічний запах і присмак, тому не годиться навіть для технічних цілей, її не хоче пити худоба. Та й не кожен господар має можливість, час і кошти, щоб зробити лабораторний аналіз якості води у криниці. А ось у водогонах, скажімо, у тому, що в нашому селі, якість води ми контролюємо щомісяця, тому мешканці 110 осель із 160 споживають воду з водогону, на утримання якого нам щомісяця потрібно 6,5 тисячі гривень. Сюди входять витрати за електроенергію, на матеріали для ремонтів, невеличка зарплата слюсарю. Але якщо вартість електроенергії підвищиться, утримувати водогони буде складно.

Порушене мною питання стосується не лише мого села, а й багатьох населених пунктів. Тож сподіваюсь, що законодавці дослухаються до цієї проблеми і виправлять ті законодавчі перепони, що заважають забезпечувати людей чистою питною водою.

Олексій ХРИСТЯНОВИЧ, новаківський сільський голова.Володимирецький район.