До одинадцятикласника Едуарда Педоренка із селища Стрижавка, що неподалік Вінниці, приходять скаржитися на тих, хто смітить. Чому до нього? Як реагує на такі повідомлення? Зрештою, навіщо сам «підкидає» сміття вчительці-сусідці?

Едуард Педоренко (другий ліворуч) отримав у подарунок від селищної ради мобільний телефон. Крайній праворуч — голова Вінницької райдержадміністрації Михайло Демченко, селищний голова Таїсія Короленко, крайній ліворуч — депутат селищної ради Микола Захаревич.

Фото надано автором.

Установив таблички «Дякуємо за чистоту!»

Не рік і не два Едуард Педоренко сам чи з друзями прибирає вулиці селища і набережну Південного Бугу. Робить це з власної ініціативи. Мати хлопця, медсестра Надія, пригадує, як уперше Едик приніс додому... сміття.

Малим тоді ще був. Підговорив таких, як сам, піти на берег Південного Бугу — річка неподалік їхньої хати. Там вони прибрали засмічену набережну. Притягнули пакети зі сміттям на подвір’я. Одяг сина мав не дуже приємний запах, бо ж ніс на плечах. Але жінка не стала вичитувати його. Пакети склали у хліві. Винесла тільки тоді, коли приїхала машина комунальників.

«Торік на березі річки Едуард разом із братом та їхніми друзями зібрали стільки відходів, що «КамАЗом» вивозили, — каже співрозмовниця. — Де взяли машину? Едик попросив нашого депутата, і той допоміг. Син такий, що вміє знайти спільну мову зі старим і малим».

Одного разу мати стала очевидцем, як Едуард спілкувався з чоловіками на березі річки. Ті рибу ловили. Без ста грамів у них не обійшлося. Ще не закінчили трапезу, а вже насмітили. Видно було порожню пляшку з-під горілки, поліетиленовий пакет з рештками харчів. До них підійшов Едуард. Мати хвилювалася, щоб чоловіки напідпитку не побили сина. Що він їм казав, не чула. Один з рибалок піднявся, підібрав порожню пляшку, пакет з недоїдками, віддав їх Едику, а той уже поніс у свою домашню «схованку». Таблички на березі річки з написом «Дякуємо за залишену чистоту» — це теж його рук справа.

Батьки звикли, що син «відібрав» у них хлів під... смітник. Усе зносить. Коли місця не вистачає, «підкидає» сміття учительці-сусідці(?!). Навіщо? Мати, усміхаючись, радить у нього запитати.

Едуард скромний, розмовляє спокійно, мислить по-дорослому розсудливо. Буває, йому скаржаться, що хтось викинув сміття не там де треба. Просять, щоб зробив щось. «Якщо я цього не бачив, як можу говорити людині, що це вона зробила, — пояснює Едуард. — То вже на її совісті. Коли це стається при мені, звичайно, не мовчу. Спокійно прошу підібрати викинуте. Як люди реагують? Переважно позитивно. Буває, навпаки...». Хлопець розповів, що прибирає не щодня, бо ж є ще уроки, треба закінчити школу. Старається мати гарні оцінки. Зізнався, що мріє навчатися на економіста.

«Прибираємо не тільки у своєму селищі, — каже Едуард. — Торік з друзями поїхали на відпочинок до Немирівського району. Замість відпочинку довелося добряче попрацювати. Пластику зібрали таку гору, що не вдалося все забрати з собою. Не було вантажного авто. Частину спалили. Розуміли, що це не кращий вихід, але...».

Про прибирання учень може розповідати багато, бо робить це не рік і не два.

Мішки на... паркані

Неподалік хати Педоренків — будинок учительки історії Людмили Мазай. На паркані висять великі мішки. Один — на пластик, другий — на папір, третій — на скляні пляшки. Люди приносять уже відсортоване сміття.

Наповнені мішки вчителька забирає у хлів. Потім приїжджає машина, завантажує і відвозить до школи. «Мені до вчительки ближче, ніж до школи, — каже Едуард. — Коли нема вже можливості вдома складати, несу до Людмили Михайлівни».

«Не маю від цього особливого задоволення, але ж хтось має це робити, — каже пані Людмила. — У школі шість років поспіль діє екологічний проект. Його мета — зробити селище чистим. Учні і вчителі збирають пластик, папір, скло. Потім здають заготівельникам. Вирученими коштами розпоряджаємося так, як вирішить оргкомітет проекту. Маємо подвійну користь — довкілля стає чистішим і дітям винагорода. Не тільки дітям. З отриманих коштів допомагаємо бійцям АТО — підтримуємо морських піхотинців, допомогли 95-й бригаді, перед тим — хлопцям, які стоять на позиціях біля шахти «Бутовка».

На кожному поверсі — контейнер

Директор школи-гімназії Галина Комарчук звертає увагу, що на кожному поверсі встановлено пластикові контейнери — для паперу, пластику, скла, батарейок. На шкільному подвір’ї вони теж є, тільки більших розмірів, металеві. «Протягом тижня збираємо, — розповідає директор. — Тоді клас, який чергує, забирає їх і переносить у приміщення для зберігання. Коли накопичується багато відходів, викликаємо з Вінниці заготівельників. За раз можемо заробити від двох до п’яти тисяч гривень».

За словами директора, половину від вирученої суми витрачають на нагородження учнів, які найбільше відзначилися, решту — на придбання для школи. Купили два тенісні столи, м’ясорубку та посуд для їдальні, інструменти для шкільної майстерні. Бувало, всі кошти передавали на допомогу бійцям АТО.

Вінницька область.

КОМЕНТАР

Ігор Гусак, заступник селищного голови Стрижавки:

— Приємно, що є такі небайдужі діти, як Едуард Педоренко. Ми вже познайомилися з ним. Він разом зі своїми друзями прибрав берег Південного Бугу, а виручені кошти від зібраного пластику і скла у розмірі 900 гривень передав на лікування семирічного Ярослава Пилипчука. На засіданні виконавчого комітету ухвалили рішення про відзначення вартового чистоти.

ДОСЛІВНО

Директор школи Галина Комарчук:

— За раз на відходах заробляємо від двох до п’яти тисяч гривень.