«Усі ми родом із дитинства», — писав свого часу французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері. Цей крилатий вислів певною мірою стосується і відомого журналіста, активного громадсько-політичного діяча Івана Павловича Гаврилишина (на знімку), якому сьогодні, 15 травня, виповнюється 70 років.
Народився наш ювіляр у простій селянській сім’ї в селі Оришківці Гусятинського району на Тернопільщині. Батько його Павло Іванович і мати Катерина Карпівна разом зі шкільними вчителями прищепили йому любов і повагу до людей, до праці й хліба насущного, до рідної мови і Батьківщини, вірність правді, добру і справедливості.
Ще в сьомому класі в нього виявилося творче покликання: 12 лютого 1963 року в районній газеті була надрукована його перша замітка «Привабливий вогник» про сільську бібліотеку. Пожовклий від часу примірник газети він зберігає й досі. Після закінчення середньої школи Іван відразу ж «впрігся» у журналістського воза — почав трудитися літературним працівником, потім завідував відділом редакції районної газети.
Життєвий і творчий досвід Івана збагатила напружена солдатська служба в авіаційних частинах. Саме про них оперативно й цікаво писав військовий кореспондент Іван Гаврилишин в армійських газетах. За творчі здобутки командувач військового округу двічі оголошував йому подяку.
У 1975 році Іван закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, в якому є багатовікові національні традиції, міцна навчально-методична база, високопрофесійний професорсько-викладацький колектив, належний рівень викладання.
— Майбутніх журналістів, — згадує він, — вчили мислити творчо, серйозно ставитися до своєї справи, чітко і оригінально викладати свої думки і пропозиції. Студенти вчилися принциповості, порядності і об’єктивності, ґрунтовного і всебічного аналізу конкретних життєвих ситуацій, наполегливо шліфували свою майстерність.
Творчим кредо, наріжним каменем для нього, як і для інших випускників вишу, стали напутні слова тодішнього декана факультету журналістики — незабутнього патріарха слова професора Йосипа Цьоха, що актуальні й сьогодні: «Факти — вперта річ. Тому писати треба правду, тільки правду і нічого, крім правди. І за цю правду потрібно боротися. Пам’ятайте, що будь-яку статтю можна написати ще краще. Так що вижимайте із себе все можливе. Адже ви, як автори, своєю честю і совістю відповідаєте за кожен факт, за кожне друковане слово».
Так трапилося, що Івану після навчання довелося тривалий час трудитися не за фахом, але він ніколи не поривав зв’язків із журналістикою, яка стала його паралельною професією. Певний час працював у молодіжних організаціях, відповідальним секретарем Міжвідомчої комісії з питань туризму Української профспілкової ради, проректором інституту туризму ФПУ з міжнародної діяльності, редагував туристичний журнал.
У 1998 році Гаврилишина запрошують на роботу в апарат Верховної Ради України. Працював помічником-консультантом народного депутата України, радником-прес-секретарем першого заступника голови парламенту. Брав безпосередню участь у вивченні громадської думки, захисті конституційних прав і свобод громадян, підготовці законопроектів та інших документів. Швидко схоплюючи суть подій, він добре бачить зв’язки між різними явищами життя, аргументовано робить слушні висновки та пропозиції. Усе це відчувається і в його газетних публікаціях.
Вийшовши на пенсію, редагував журнал, художні і політичні книги. І нині постійно друкується в засобах масової інформації, зокрема в «Голосі України». Його творчий шлях триває вже понад 55 років і за скромними підрахунками ним опубліковано кілька тисяч статей і кореспонденцій у сотні газет і журналів.
За особливі заслуги перед українським народом член Національної спілки журналістів України, державний службовець третього рангу Іван Павлович Гаврилишин нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, урядовими, профспілковими, журналістськими, ветеранськими, церковними орденами, медалями, грамотами та іншими високими відзнаками. Та особливо дорогими для нього є вдячні слова читачів, яким допомагає розібратися в тій чи іншій складній життєвій ситуації.
Від усієї душі сердечно поздоровляємо Вас, шановний Іване Павловичу, з ювілейною датою. Щиро бажаємо Вам і Вашій сім’ї — дружині Олені Віталіївні, дочці Наталії і сину Юрію, внукам Антону і Каті — нових успіхів у роботі і в навчанні, творчих удач, завзяття і оптимізму, міцного здоров’я і довгих років щасливого життя. Ваша мудрість, ерудиція і безцінний досвід нам дуже потрібні!
Микола КОЗАК,
член Національної спілки журналістів України,
ветеран профспілок України.
Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА.
