На Міжнародній науковій конференції «Штучні голоди в Україні XX століття», що відбулася в стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дослідники оприлюднили низку засекречених у радянські часи документів про причини та наслідки організованих тоталітарним режимом голодоморів 1921—1923, 1932—1933 та 1946—1947 років та назвали нові дані про кількість жертв терору голодом. Первинні архівні матеріали, зокрема, звіти, що надходили до районних та обласних центрів з сіл і містечок, свідчать: під час Голодомору Україна втратила від 7 до 10 мільйонів осіб, з них понад два мільйони — діти. Ще 18 мільйонів вважаються постраждалими. Це люди, які внаслідок недоїдання захворіли на туберкульоз та інші важкі недуги.

У роботі конференції, ініційованої ГО «Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса, взяли участь Перший віце-прем’єр-міністр України, голова «Меморіалу» Степан Кубів, Президенти України Леонід Кравчук і Віктор Ющенко, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор філософських наук Леонід Губерський, доктори історичних наук Василь Марочко, Володимир Сергійчук, Іван Патриляк, директор Представництва Світового Конгресу Українців Сергій Касянчук, дипломати, письменники, представники духовенства, громадських організацій та рухів.

Степан Кубів, Леонід Кравчук, Леонід Губерський, Віктор Ющенко.

 

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

 

Відкриваючи конференцію, Степан Кубів зазначив, що назвати точну кількість померлих під час трьох штучно організованих в Україні голодів надзвичайно складно, адже радянська тоталітарна система зробила все, щоб приховати злочин, — знищувала і фальсифікувала документи, спотворювала статистику, зменшуючи кількість померлих та вписуючи у звіти як живих тих, кого вже не було на світі.
— Можливо, ми навіть ніколи не дізнаємося, скільки людей замордували голодом. Точно знаємо, що це мільйони, — каже Перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів. — І пам’ятаємо, що за кожною цифрою стоїть конкретна людина з конкретною історією свого життя. Світ повинен зрозуміти, що ми не змагаємося за статистику, ми шукаємо правду, істину. Тож пошуково-дослідницька робота не має припинятися. І дослідники на фактах мають показати всю глибину трагедії, яку пережила Україна. Сам факт Голодомору в Україні вже визнано багатьма країнами. Особливої ваги таке визнання набуває зараз, коли наша держава зі зброєю в руках обстоює свою незалежність. Анексія Криму, війна на сході України також є геноцидом наших цивілізаційних устремлінь.
Заступник голови правління ГО «Меморіал» Юрій Баланюк також наголошує, що наслідки Голодомору всіляко замовчувалися, заперечувалися і фальсифікувалися владою СРСР.
— І хоч, опираючись на радянські документи, не можна встановити реальну кількість українців, знищених штучним голодом, ця наукова конференція має слугувати збереженню та відновленню історичної справедливості, — каже він. — Настав час донести до широкої громадськості історичні факти на основі первинних джерел.
Одним із таких джерел є книга народного депутата України першого скликання, журналіста і письменника, краєзнавця з Волині Андрія Бондарчука «Україна. Голодомор 1946—1947 років», презентація якої відбулася в рамках конференції.
— Ця книга є спробою на основі документів, розповідей свідків подати третій радянський голод як цілісну трагічну подію, як складову політики, спланованої системи знищення України, упокорення українського духу, — каже автор.
У виданні багато фактажу, документів, та найцінніше тут — свідчення людей, котрі пережили жахіття голоду. Втім, деякі розповіді не обмежуються 1946—1947 роками: люди потерпали від голоду і після 1950-го, коли остаточно, у тому числі й на Західній Україні, було зломлено усталену віками систему одноосібних приватних господарств.
У рамках конференції відбувся показ фільму про Голодомор «Окрадена земля» та відкрили виставку, присвячену цій трагедії.
Детальніше про конференцію читайте у наступних номерах.

Світлана ЧОРНА.