Житомирщина — найсолодша область України. Не вірите? А як вам такий факт: у розрахунку на одного мешканця регіону вироблено 6,5 кг меду, тоді як на середньостатистичного жителя України — 1,4 кг. Тут давні бджолярські традиції. Це навіть географічні назви підтверджують.
Олександр Загороднюк (праворуч) під час свята зажинків.
В Олевському районі є село Перга, засноване ще 1545 року. Можливо, не всі знають, що означає це слово. Перга — то квітковий пилок, трансформований бджолами під впливом молочної кислоти. Збираючи обніжжя, маленькі трудівниці спресовують його в стільники і заливають зверху медом. Поступово в осередках утворюється молочна кислота і починається своєрідний процес консервації, у результаті якого відбудеться зміна пилку на пергу. Ще наші далекі предки зрозуміли, що це цілющий продукт. Через той же Олевський район протікає річка Уборть. Якщо поїдете сюди й потрапите до лісових сіл, побачите прикріплені до дерев борті: місцеві жителі досі переконані, що найсмачнішим і найкориснішим є саме «дикий» мед. До речі, під хатами в тих же мешканців стоять і звичайні, цілком сучасні, вулики.
За роки нашої незалежності виробництво меду в області зростало стрімкими темпами. Якби вся економіка так активно розвивалася, в Україні вже давно жодних проблем не було б. Господарства населення порівняно з 1990-м наростили виробництво меду більш як у 34 рази (!!), воно перевищило 8 тис. тонн.
Звичайно, це сталося не саме по собі. Житомирщина тривалий час була єдиною областю, де пасічники отримували пільговий цукор для підгодівлі бджіл узимку. Значні кошти виділяли на здешевлення вартості вуликів і засобів захисту бджіл. Керівники регіону особисто брали участь у створенні липових насаджень (про те, що липовий мед більше ціниться, не знають хіба що ті, хто нічого не хоче знати). А з однієї липи бджоли можуть зібрати меду стільки, скільки одержують з гектара гречки. Пасічників щороку вшановували на обласному рівні. 19 серпня відзначали як одне з найбільших свят.
В облуправлінні агропромислового розвитку назвали чинники, які сприяли підвищенню продуктивності бджіл. Суть їх зводиться до того, що треба дбати не тільки про корми для корів чи курочок.
До найкращих медоносів належить гречка. Квітка її за добу виділяє в нектарі від 0,165 до 0,226 мг цукру, а 1 га посівів дає 100—200 кг меду залежно від сорту і місця вирощування. Порівняно з 2015 роком посівна площа гречки у всіх категоріях господарств області збільшилась на 13 тис. га, або утричі, та становила у 2017-му 19,4 тис. га. Під урожай нинішнього року цієї культури збираються посіяти стільки ж.
Соняшник — не тільки одна з основних олійних культур, а й гарний медонос. До 2009-го площі під ним не перевищували 5 тис. га, а з 2010 року почали стрімко розширюватися в середньому на 10—20 тис. га на рік і в 2017-му вже перевищили 100 тис. га. Медопродуктивність гектара соняшнику становить 47—75 кг. Під час цвітіння культури приріст у показниках контрольного вулика може становити 3—5 кг за день.
Серед олійних культур хорошим медоносом є також ріпак. У квітці в середньому міститься 0,7 мг цукру в нектарі. Медопродуктивність гектара посіву — 100—140 кг. Одна бджолина сім’я може зібрати за день 3—4 кг ріпакового меду. Під урожай цього року озимий ріпак було посіяно на площі 38 тис. га, що майже удвічі більше, ніж під урожай 2017-го.
Серед лікарських рослин медоносами є і дикорослі, і культурні, які вирощують агроформування області, основні з них — нагідки, фенхель, гарбузи на насіння. У 2017 році лікарські рослини в області вирощували на площі 887 га.
Яблуні, груші та інші зерняткові культури займають площу 1792 га, вишня, черешня, слива та інші кісточкові — 918 га, а ягідні культури — 1474 га (лохина, смородина, порічки, малина).
Тож останні роки Житомирська область є лідером серед регіонів держави за кількістю бджолосімей та виробництвом меду.
Та головне — це люди, для яких бджоли, пасіка — то не просто робота, а захоплення. Коли заходить мова про кращих пасічників, серед перших називають Олександра Загороднюка з Ружинського району. На його племінній пасіці — 450 бджолородин, валове виробництво меду — майже 19 тонн. Цікава історія того, як він став пасічником. У дитинстві пас корови неподалік місця, де виставили вулики обласної контори бджільництва. Якось хлопчині доручили важливу місію — крутити ручку медогонки. Так він познайомився з Альбіном Карповичем Ольшевським. Про таких кажуть: пасічник від Бога. Він зумів передати хлопцеві своє захоплення бджолами. Той обрав професію пасічника. А коли побудував на місці зруйнованої колгоспної пасіки нову, сучасну, прикріпив на фасаді пам’ятну гранітну дошку з портретом наставника. Після атестації приватна пасіка отримала статус «Фермерське племінне господарство з розведення бджіл української степової породи». На стажуванні в нього вже побувало чимало студентів з навчального закладу, який він сам колись закінчив.
Оксана ЛУК’ЯНЕНКО.
Фото з архіву.
