Зелені свята — не просто давнє, а й одне з найулюбленіших свят українців. Напевно, в жодному іншому не переплелись так тісно церковні традиції та народні звичаї. І це проглядається навіть у назві. Бо коли кажемо про свято Трійці, то насамперед згадуємо про те, що саме в цей день на апостолів зійшов Святий Дух. Як і обіцяв своїм учням Ісус Христос, це показало триєдність Бога — Отця, Сина і Святого Духа. З того часу християни відзначають Трійцю.

Зате інша назва — Зелені свята — говорить про те, що свято має глибше коріння і тісно переплітається з народними звичаями та повір’ями. Адже в давнину вважалось, що в ці дні людям намагаються нашкодити різні духи та русалки. І саме від них наші предки захищалися зеленим гіллям та різними рослинами.

Тож традиційно напередодні Зелених свят прийнято не тільки прибирати оселю, а й прикрашати її свіжим гіллям та травами, які є символом життя, що квітує і розвивається.

Зранку в Зелену неділю відбуваються святкові богослужіння в церквах. Цього дня клечають, тобто прикрашають зеленню та квітами навіть храми. Віряни вкотре згадують про Господню триєдність і святкують цей день ще й як день народження християнської Церкви.

Другий день свята називається Клечальним понеділком. Колись після служби в церквах священики йшли на поля і там звертались до Бога із проханням благословити майбутній урожай.

А на третій Богодухів день хлопці вибирали собі наречених. За давнім звичаєм дівчата водили Тополю. Тобто наряджали найкращу дівчину у вінки та стрічки та ходили з нею по дворах. Зустріч із Тополею вважалася дуже добрим знаком. Особливо для хлопців, котрі придивлялись до наречених.

У часи безвір’я про всі ці традиції та прикмети радянським дівчатам довелося забути. Але навіть тоді в родинах все-таки намагалися святкувати Трійцю. Хати прикрашали зіллям, і попри всі заборони дівчата вдягались у святковий одяг. Причому робили це навіть у найсуворіші роки репресій. Унікальні святкові сорочки та фартухи, вишиті бабусями та прабабусями, зберегли у своїх родинах працівники Хмельницької бібліотеки для юнацтва. Їх представили на виставці. Так, Марія Іщук вишила сорочку ще на початку минулого століття. Ганна Тадевощук вишивала святкове вбрання ще до початку Першої світової війни. А вишитий фартух Ксенії Паращук з’явився у 30-х роках минулого століття. Тоді за такий одяг можна було поплатитись навіть життям. Але наші бабусі та прабабусі не просто шили та вишивали, а у святковий день навіть одягали свої вишиванки. Червоні квіти особливо пасували Зеленим святам. Тож навіть тоді, коли у вишиванках не поспішали на вулиці, їх одягали хоча б вдома. А потім знову ховали у скрині до нових свят і кращих часів.

Автори тих робіт навряд чи могли подумати, що їхні діти, внуки і правнуки зберігатимуть їх як найцінніші родинні скарби протягом століття. І лише тепер з гордістю можуть одягнути їх.

Трійця традиційно вважалася дівочим святом. У ці дні вони ворожили, запитували у зозулі, як довго їм чекати сватів. А ще усіляко намагалися вберегтись від русалок, котрі саме на Зелені свята виходили із води і веселились у лісах та на полях аж до Петрового дня.

Хтозна, чи справді русалки у ці дні намагаються заманити подорожніх до себе. Але в тому, що прабабусині вишиванки можуть стати справжнім оберегом для цілої родини, не варто сумніватись. Як і століття тому, вони личать сучасним дівчатам та жінкам.

Хмельницький.

Фото автора.