Суддя Вінницького обласного Апеляційного суду Тетяна ШЕМЕТА не розлучається з голкою й ниткою з дитинства. Під час навчання у Національному університеті імені Шевченка усі п’ять років вишивала весільний рушник. І тільки-но закінчила, її обранець запропонував руку й серце...
Якби наша розмова відбувалася не у її службовому кабінеті, не сказав би, що ця миловидна жінка вершить долі людей. Не знаю, яка вона під час судових засідань, не бачив, зате про своє захоплення вишиванням пані Тетяна розповіла так цікаво й емоційно, що засумнівався, чи справді спілкуюся із суддею.
Напророчила долю
«У мене мама вишивала, бабуся мала до цього хист — то як я могла не взятися за голку й нитки? — каже пані Тетяна. — Дотепер збереглася моя найперша робота — невелика серветка».
Студенткою разом із книжками та конспектами носила з собою голки, нитки й полотно. Мудра дівчина вже тоді думала про своє майбутнє заміжжя і вирішила вишити весільний рушник. Матуся Марія Семенівна підтримала таке бажання молодшої донечки. «Але коли мама побачила узор, який маю перенести на полотно, аж у долоні сплеснула: таким складним був малюнок, — згадує співрозмовниця. — Якби вона не вишивала — не надала б цьому значення».
Щоб заспокоїти маму, Тетяна жартома сказала: «Зате коли вишию — заміж вийду». І справді: щойно закінчила роботу і отримала диплом, її земляк (він також навчався на цьому факультеті) запропонував дівчині руку й серце.
«Сама собі напророчила долю, — усміхається пані Тетяна. — Треба було до весілля встигнути вишити ще один рушник. Перший був призначений для короваю, а другий стелять молодятам під ноги під час реєстрації. Для цього полотна обрала простіший узор».
На запитання, як вдавалося поєднувати навчання й вишивання, відповідає: «У мене тепер часу ще менше, ніж тоді».
Для мами і тата, чоловіка й синів
Студенткою Тетяна вишила ще один виріб — сорочку для тата. Подарувала на день народження. Щасливий батько мав зайвий привід пишатися донечкою, а вона тішилася тим, що зробила приємне рідній людині. Ті хвилини дотепер зігрівають душу. Мамі до дня народження вишила бісером блузу. Не залишилися без подарунків чоловік і сини. Перед тим, як узятися до роботи, розпитала кожного з них, які візерунки хотіли б бачити на сорочках. Зразків узорів має дуже багато — ще від бабусі та мами.
«Вибір моїх хлопців свідчить про характер, — продовжує співрозмовниця. — Молодший Андрій захотів, щоб були барвисті узори. Старший Іван обрав строгі ромби. Чоловік попросив, щоб вишивка підходила і до ділового, і до святкового стилю. Бажання кожного здійснилися. Сестра теж отримала у подарунок вишите вбрання. У нашій родині люблять дарувати вишивки. Мама вишила рушники всім чотирьом онукам — трьом хлопцям і дівчині».
Тетяна Шемета для себе теж вишиває. Наприклад, дві сукні: лляну й вовняну. Стільки ж блуз. Одна з них вишита бісером, друга — нитками. Друга — то згадка про молоді роки. У ній пані Тетяна запрошувала гостей на своє весілля. Нині працює над блузою, в якій поєднує вишивку й мережку і яка підійде і на будень, і на свято.
А от рушників майстриня більше не вишиває. Чому? Бо у них узори повторюються. Одноманітність їй не подобається.
Якщо працювати, то з настроєм
Без гарного настрою пані Тетяна до вишивання не береться. На цьому неодноразово наголошувала під час розмови. Після цього стало зрозуміло, чому співрозмовниця справляє таке приємне враження. Улюблена справа, якій присвячує чимало часу, виробила у жінки гарний характер. «Вишивання позитивно впливає на людину, — каже вона. — До нього настільки призвичаюєшся, що не уявляєш життя без створення цієї краси».
У День вишиванки суддя Тетяна Шемета (на знімку — праворуч) подарувала дві лляні сорочечки для новонароджених у пологовому відділенні Вінницької райлікарні. Одна дісталася Іванкові Дроботу, друга — Соломії Тавровській. Шкода, що сліпа Феміда не бачить тої краси!
Віктор СКРИПНИК.
Фото Надії ЧОРНОЇ.
Вінницька область.
