Цю історію про свого онука розповів знайомий рівненський журналіст:
«Повертаючись із роботи додому, ще в під’їзді виймав із барсетки гаманець, документи, пігулки - одним словом, усе, що могло зашкодити моєму внуку-малюку, якому не було ще й року і який долав відстані по квартирі, тримаючись за стіну або повзком. Щойно я відчиняв двері, як мені назустріч нетвердо дибав онук. Рука його тягнулась до барсетки. Отримавши бажане, він зручно вмощувався на підлозі, на килимку, і досліджував те, що в ній було. Якийсь десяток хвилин в оселі було спокійно.
На День захисту дітей у нашому міському парку зазвичай влаштовували багато розваг для дітлахів, зокрема і перегони серед малюків повзком. Першому, хто доповзе до фінішу (на край килима), обіцяли приз: м’яку іграшку та упаковку підгузків. Ми теж вирішили спробувати свої сили у тих перегонах. На старті з малюком стояла моя донька, на фініші - я. Онук чомусь розпозіхався, був млявий - мабуть, хотів уже спати. Стартував неспішно, тож був десь посередині малюкового гурту. І тоді я поставив перед собою його улюблену барсетку. Побачивши ціль, хлопчак активізувався і першим дістався до фінішу!..
Приз вручали мамі, бо переможець солодко спав на свіжому повітрі у візочку, тримаючись рученям за барсетку».
Записала Олександра ЮРКОВА.
Рівне.
