Так сталося, що у черговому відрядженні до сибірської глибинки на одну із атомних станцій дядю Толю Войтюка, із Кам’янки-Дніпровської, поселили у відомчому гуртожитку, який аж кишів клопами і тарганами. Першу ніч у новому помешканні висококласний електрозварник з України займався фізкультурою — щосили гамселив гантелями по стінах кімнати, розмазуючи по них трупи клопів. Чому гантелями? А щоб напевно. Бо довели. Судячи з бурих цяточок на шпалерах, Анатолій був не перший, хто оголошував війну ненажерливим «кровосісям». Схоже, що й гантелі, як той рояль в кущах, зовсім не випадково виявилися під рукою. Тож на роботу Войтюк вийшов сонний, все тіло немов ошпарене, у червоних розчуханих до крові плямах. А злості повні кості.
Друга ніч — дзеркальне відображення першої... От тільки каральним мечем служили вже не гантелі, а значно легша мухобійка, яку презентувала жаліслива прибиральниця. На третій день разючі зовнішні зміни — у Анатолія навіть хода змінилася — помітили колеги-електрозварники. Подивись на вид, та й не питай про здоров’я. Тут же зібрався консиліум бувалих цехових спеціалістів... Вони підтвердили хибну істину, що у медицині, як і у футболі, розбираються всі.
Медики — електрозварники, які вже пройшли через горнило відомчого гуртожитку, були одностайними — із підручних засобів найбільш ефективною є горілка. Як для внутрішнього, так і зовнішнього застосування. Пропорція? На розсуд страждальця. Залежно від ступеня враження шкіри і ваги пацієнта. Пораду отримано — і в обід було виконано. Внутрішньо. До завершення зміни пацієнт уже відчув значне полегшення.
Не відкладаючи добру справу у довгий ящик, дядя Толя розпочав інтенсивну терапію. Горілка ж бо не риб’ячий жир, якого Анатолій ще з дитинства на дух не переносив. Четверту ніч він спав як убитий і так хропів, що клопи повтікали у сусідні кімнати. Тиждень пройшов під знаком оковитої і під гаслом «Убий кровососа».
Якось, засидівшись із друзями за прийомом «ліків», Анатолій заснув просто за столом. Прокинувся від скреготу в голові. На кшталт того гармидеру, коли ковшем екскаватора здирають старий асфальт. А на додачу ще й лупають молотом по ковадлу. Анатолію здалося, що хтось повзає по його мізках... Він ущипнув себе за щоку. Таки не сон. Та й голова розколюється навпіл. А у лівому вусі щось ворушиться.
Вранішний консиліум електрозварників виніс вердикт — у ліве вухо заповз тарган. Що робити? Втопити у... горілці. Нечисть або згорить від вжитого алкоголю, або просто втопиться. Обідньої перерви не чекали... Голова розколювалася. Тарган витанцьовував гопак на барабанній перетинці. За пляшкою збігав наймолодший, а прооперував найстарший. Залив пшеничну у вухо прямо з гранчака. Філігранно. Наче шов наклав електродом... Бувалий знищувач тарганів запевнив: тварюці кильдим. Проспиртується і засохне у вусі, як мумія у мавзолеї. Якщо сама не випаде, то її можна буде дістати пінцетом. А головне — вже за хвилин десять перестане шкрябати по барабанній перетинці.
Алкоголь подіяв. Біль справді спочатку відійшла, гра на барабанах зупинилась. Але вже під вечір вухо розпухло, слух погіршився. Дядя Толя мужньо терпів іще три дні. Мумія не вивалювалася. Скільки б він не стрибав на лівій нозі. Порадники — «горе-спеціалісти» позичили очі у Сірка. Як сказав філософ і поет Григорій Сковорода, найкраща помилка та, якої припускаються у навчанні. Анатолій помилку допустив не у навчанні. Тож він відвернувся від нетрадиційної медицини і звернувся до традиційної. Бо з переляку душа в п’яти втекла.
У станційному медпункті медсестра частину таргана витягла. Підручними простими інструментами. Які були під рукою. А вже дома його прооперували у районній лікарні. Тарган не муміфікувався, а розклався. Ось така історія.

Леонід БРОВЧЕНКО.