Не тільки учасники зустрічі «нормандської четвірки», котра днями відбулася у Берліні, звернули увагу на групу жінок-протестувальниць, а й численні журналісти, що висвітлювали цю подію. Зупинялися берлінці та туристи, яким волонтери з української громади в Німеччині розповідали, чого вимагають учасниці акції.
На знімку: ці хлопці зникли безвісти на окупованих територіях Донбасу.
Ці українські матері прибули до столиці ФРН під час саміту глав зовнішньополітичних відомств з питань виконання Мінських угод. Уперше на переговорах порушувалася проблема політичних в’язнів, котрих у Росії незаконно утримує Кремль. Також ішлося про долю бійців, котрі перебувають у полоні бойовиків.
В акції узяли участь матері, чиї сини зникли безвісти у зоні бойових дій на Донбасі. Вони вирішили не лише привернути увагу учасників «нормандського формату» до долі їхніх найрідніших, котрі пішли захищати рідну землю від ворога і зникли безвісти на окупованих територіях України або перебувають у полоні, а й вимагають від світових політиків з’ясувати, що з ними сталося.
Учасниць акції прийняли співробітники посольства України у ФРН, де вони розповіли про спроби самотужки розшукати своїх синів, які наразі є безуспішними. Самотужки, оскільки держава поки що цього не зробила.
«Тим часом, — розповідає голова Всеукраїнського союзу матерів і родичів учасників АТО «Берегиня» Алла Макух, — місцеперебування зниклих безвісти неможливо встановити, оскільки жодну з нас не пускають за лінію розмежування, щоб брати участь у пошуку рідних. Ми зверталися до представництв Товариства Червоного Хреста, ОБСЄ, інших міжнародних організацій, але й там не знайшли підтримки. Якщо полоненими займаються і державні органи, і волонтери, то хлопцями, які не повернулися з війни, — лише їхні згорьовані матері.
Тепер з’явилася надія, що питання бійців, зниклих безвісти на Донбасі, все-таки внесуть на розгляд Мінського переговорного процесу. Принаймні ми очікуємо, що нарешті буде створено структуру з їхнього розшуку — на зразок центру розшуку полонених, — працівники якої матимуть доступ до місць утримання полонених. Можливо, зниклі безвісти перебувають саме там...»
«Крім того, — зазначила Алла Макух, — родини, котрі втратили синів, не мають жодного соціального захисту, вони не отримують допомоги від держави. Тож наш союз «Берегиня» частково взяв на себе ще й турботу про такі сім’ї: ми шукаємо спонсорів, організовуємо аукціони, де реалізовуємо власноруч виготовлені речі, збираємо кошти за методом «хто скільки може» й допомагаємо їм у скруті. Часто найбільше допомагають саме ті родини, члени яких воювали на Донбасі...»
Наталія ПИСАНСЬКА.
Фото автора.
Берлін.
