Біблійна мудрість глаголить: є час розкидати каміння, є час збирати каміння.
Каміння, на жаль, розкидано багато. Аж надто. І не тільки у минулому. Далекому від нас чи не дуже.

Володимир Продивус.

Настав час скликати всеукраїнську толоку. І не тільки збирати каміння, а й будувати з нього нові храми. Нове життя.
І варто почати з повернення на батьківщину скарбів, розграбованих завойовниками, вивезених емігрантами, які рятували сакральні святині від можливого знищення.
Для прикладу наведу долю ікони Миколи Мокрого, яка тривалий час прикрашала Софію Київську і була найшанованішою святинею.
Це — найдавніша чудотворна ікона, перша чудотворна ікона Руси-України.
Як свідчать дослідження документальних джерел, проведені науковими працівниками «Національного заповідника Софія Київська», ікона знаходилась на хорах собору в іконостасі Миколаївського вівтаря праворуч від царських воріт.
Зауважу: всім, хто хоч дещицю цікавився вітчизняною історією, і зокрема славетним минулим столиці, відомо про «Чудо про немовля в Києві», яке дослідники датують не пізніше 1091 року.
У «Чуді...» йдеться про чоловіка з жінкою, які вирушили на паломництво у Вишгород до мощей Бориса і Гліба. Назад подружжя поверталося човном. Жінка задрімала і випустила немовля у воду. Батьки, які свято вірили у Миколая, звернулися до нього з проханням допомогти. Наступного ранку дитину знайшли неушкодженою «... лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.
Ікону двічі реставрували у 19-му столітті і в 30-х роках минулого століття. Відомий дослідник Адріян Прахов датував її 10 століттям і вважав її візантійською за походженням.
Радянська влада у 1934 році вилучила Собор святої Софії у релігійної громади і передала його до всеукраїнського музейного містечка.
У 1943 році перед визволенням столиці України від нацистських окупантів ікона Миколи Мокрого вирушила у далеку мандрівку. Єпископ Переяславський, майбутній Патріарх Київський Мирослав, у миру Скрипник, вивіз її до Варшави, де передав архієпископу Палладію (Відибіді-Руденку). А той, у свою чергу, переправив за океан до Сполучених Штатів.
Відомо, що сьогодні ікона святого Миколи Мокрого знаходиться в інтер’єрі церкви Святої Трійці США, Нью-Йорк, Бруклін (Церква Святої Трійці у Брукліні. Ukrainian Orthodox Church of Holy Trinity, 185 South 5 Street, Brooklyn, N. Y. Tel. 718 - 388 47 23. VeryRev. V. Wronsky).
І хоча багато науковців, зокрема й працівники Національного заповідника «Софія Київська», висловлюють сумнів у її автентичності. Проте, як вважає історик Сергій Білокінь, сьогодні можна говорити, що існує оригінал ікони Миколи Мокрого та його копія. Відтак постає питання про їх дослідження і повернення на Батьківщину. Як і реліквій князя Ярослава Мудрого, які також були вивезені з Києва у 1943 році.
На думку координатора Асоціації земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України» Володимира Продивуса, сьогодні варто об’єднати зусилля представників влади, наукових і музейних кіл, громадськості, аби спільними зусиллями сприяти поверненню історичних цінностей Україні. Саме тому він звернувся до Президента України Петра Порошенка з пропозицією створити робочу групу для напрацювання механізмів повернення скарбів, сакральних для нашого народу.
Водночас Володимир Продивус звернувся до представників української діаспори посприяти поверненню згаданих вище реліквій додому, до рідної Софії Київської, яка зачекалася їх.
Тим більше, відповідно до норм міжнародного права та умов міжнародних угод, ратифікованих Україною, культурні цінності, що були насильно переміщені з однієї країни до іншої, підлягають поверненню до Батьківщини.
«Сьогодні, коли Україна потерпає від агресії, — сказав Володимир Продивус, — а український народ прагне перемогти в нав’язаній йому війні, ця древня святиня — ікона Миколи Мокрого — має стати оберегом нашої Батьківщини. Урочисте повернення священної реліквії, яка належить всьому українському народові, зі США до найголовнішого сакрального осередку України — Софійського собору, будемо сподіватися, стане подією століття для нашої держави, для народу США, який підтримує нашу боротьбу за мир та незалежність».

Олексій КИРИЛЕНКО.