Приз, який випав на передплатну квитанцію, Галині Хмарі вручав заступник головного редактора Сергій Демський у секретаріаті редакції — можна сказати, у самому центрі творення газети (на знімку).
Адже саме в секретаріаті на вранішніх і вечірніх плануваннях колективно затверджують теми та статті майбутніх номерів. Як читач зі стажем, Галина Федорівна поділилася своїми враженнями від публікацій.
— «Голос України» я передплачую майже 20 років і передплачуватиму надалі. Бо читаю газету з першої до останньої сторінки. У ній усе цікаво! Особливо приваблюють статті на історичну тему. Роблю ксерокопії найактуальніших матеріалів і даю читати сусідам та знайомим.
Завжди передплачую українською мовою. Я киянка з діда-прадіда. Мешкаю у Біличах, які до 1161 року були Буличами. Я дуже люблю нашу рідну мову! І яке то щастя, що вона у нас є і державною.
Кожен номер чекаю з нетерпінням. І коли часом у святкові дні видання затримується, то страшенно хвилююся. Якось почула по радіо, що «Голос України» закриватимуть. Я собі місця не знаходила. Мешкаю сама, газета стала моїм справжнім другом, тому я готова, як каже народний депутат Олег Ляшко, брати вила і йти обороняти «Голос України». Як можна закрити таке актуальне і правдиве видання?! Щоб таке зробити, на мою думку, взагалі треба втратити свідомість і совість! Я не збираюся розставатися з сучасним часописом!
Років п’ять тому я передплатила «Голос України» і собі, й онуку Андрію, який мешкає окремо. На його ім’я одразу ж випав приз. Від бабусі вийшов подвійний подарунок!
Раніше ми читали газету разом із чоловіком Петром Яковичем. Він займався бджолами. Був кандидатом біологічних наук, викладав в університеті. Це була унікальна людина, і в освітньому, і в духовному плані. Студентів він називав тільки на ім’я й по-батькові. Не лише надавав їм знання, а й виховував почуття гідності. Він написав чимало книжок, автор багатьох винаходів щодо здоров’я бджіл, був категорично проти застосування хімії. Останній із винаходів — ізолятор для бджолиної матки. На жаль, у 84 роки чоловік помер, можна сказати, на ходу, бо працював до останньої хвилини.
Я була його вірним помічником. І тепер намагаюся продовжувати його справу. А ще — радію з успіхів своїх дітей. Маю цілу армію: двоє синів, троє онуків, правнук! А нещодавно Бог дав іще й правнучку Софійку.
Приз від улюбленої газети — овочерізка — дуже доречний. Діти часто в гості приходять, частуватиму їх власноруч приготованими стравами. Хоч, чесно кажучи, «Голос України» я передплачую не заради подарунка, а заради вкрай необхідної і професійно поданої інформації, заради свіжих новин.
Оксана КАЛУГІНА.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
