Березна — своєрідне селище на Чернігівщині. Недарма прислів’я про його жителів усі в окрузі знають: «Хороший чоловік — да березинець!» А походить воно начебто з часів подорожі російської імператриці Катерини II нашим краєм — карета її загрузла, то березинці витягли. Але золоті шпулі в колесах за той час замінили на звичайні. Тоді начебто цариця таке й сказала...

А ще далеко за межами Березної знають про своєрідний «березинський стакан» — він так увігнутий, що насіння можна з нього продати менше за ті самі гроші. Щоправда, зараз торгівля насінням соняшника вже занепала, адже в магазинах його вистачає. Забувається і такий стакан. А ось про те, що в Березній картоплю тричі на рік садять — дізнався нещодавно. Що двічі — давно відомо: щойно сніг зійде — висаджують ранню, вкриваючи агроволокном, і вже в травні продають. Після неї звичайна картопля встигає вирости спокійно до осені. Та виявляється, трудящі березинці пішли далі — і вже дехто вирощує картоплю тричі на рік.

Один із них — Олександр Чорноштан (на знімку). Щоправда, цього року він картоплею вже не займається, бо проблеми із серцем змушують берегтися, але інші люди трудяться.
Тож наприкінці серпня, коли вже другий урожай картоплі зібрано, — висаджують наступну. До холодів устигає зійти — бадилля треба скосити. А далі вкрити на зиму агроволокном, мульчею, щоб повітря було і тепло.
«Біда цього методу, — розповідає Олександр Чорноштан, — що на цю картоплю дуже багато жуків. Адже саме наприкінці літа вони всі повилуплюються, а їсти їм нічого на городі — тож на молоде бадилля лізуть, як навіжені. Доводиться густо використовувати хімію. Але зате в березні спокійно собі викопуєш ранню картоплю! Адже картопля — це така рослина, що може цілорічно рости».
Кожен із нас не раз помічав, як залишена випадково восени картопля в землі не згниває, а навпаки — весною дружно сходить. Батьківщина цієї культури — гори Анди, і вона звикла рости в диких умовах, зимуючи під снігом.
Цього року Олександр Чорноштан проводить інший експеримент. Донька із зятем живуть у Німеччині, тому він знає, що німці нібито картоплю в маркетах продають елітну. Тож дружина восени привезла звідти кілька бульб, цієї весни він висадив і з інтересом спостерігає, як ростуть кущі німецької гості на вкраїнському городі: майже десять пагонів дає вона.
«Біда наших селян у тому, — розмірковує Олександр Чорноштан, — що ми вирощуємо не те що не еліту, і навіть не другої-третьої репродукції, а картоплю ще дідівську. З усіма хворобами, що набралися за тривалий час. Про які ж урожаї можна говорити?!»
...Чернігівщину називають картопляним Донбасом. Але зацикленість наших селян на трудомісткій картоплі, яку потім доводиться по 2—3 гривні за кілограм продавати (точніше — збувати) оптовикам, — вражаюча. Колись я порадив родичу вирощувати часник — дефіцитний чомусь досі овоч: на ринку бабусі по три-чотири голівки продають, а в магазини з Китаю завозять наші непатріотичні торгаші. Той родич сотку якусь чи дві засадив таки часником. Зібрав віз урожаю. А далі ж треба було шукати збут... Закінчилося тим, що той віз часнику вивіз він у лісосмугу, мабуть, згадуючи мене добрим словом...
«Зараз, — каже мій співрозмовник, — якби було здоров’я, то я б замість картоплі вирощував лікарські трави. Скажімо, корінь валеріани — теж культура трудомістка, але ж віддача від неї в рази більша».

Василь ЧЕПУРНИЙ.
Фото автора.

Чернігівська область.