Поласувати спілою й соковитою ягодою хоче кожен. І попит щовесни зростає. Тому майже в десять разів за останні п'ять років у низинному Виноградівському районі зросли площі під суницю. За підрахунками механізатора, який обробляв фермерські плантації поблизу Лемаковиці (офіційно -- вулиця Першотравнева міста Виноградів), торік на ділянках уздовж цієї вулиці суниця займала 49 гектарів. Цьогоріч площі візуально розширилися. Ще більші території під суницями на південній околиці міста, тобто на колишніх паях радгоспу "8 Березня". Отже, кілька сотень гектарів ягід росте тільки навколо власне райцентру. Враховуючи швидку "експансію" культури, у Виноградівському районі під суницю відведено до трьох тисяч гектарів! Принаймні такими є підрахунки знаного агронома Василя Яцканича. Не лише у Виноградові, а й інших низинних районах -- урешті скрізь в Україні дуже швидко зметикували, що суниця є надто прибутковою культурою. У тепличних господарствах і у відкритому ґрунті вона з’явилася практично у всіх областях. Це помітно з того, що ціни на цей сільськогосподарський товар майже однакові: що в Києві, що в Дніпрі, що у Виноградові.
Щоб мати прибутки, треба два роки
Якщо грамотно поводитися із суницею, каже Василь Яцканич, то з одного гектара можна отримати 220 тисяч гривень чистого доходу. Звісно, не відразу, тому що у вирощування суниці треба вкласти й час (принаймні два роки), і кошти, і вміння грамотно працювати.
Для того щоб вийти на повноцінний урожай, зазначає агроном, першого року потрібно підготувати ґрунт -- висіяти суміш гречки, гірчиці, редьки олійної. Гречка виконує роль природного гербіциду, тобто ліквідує бур'яни, гірчиця бореться зі шкідниками, а олійна редька нарощує масу, яка стає перегноєм під майбутній урожай. Причому бажано висіяти й скосити ці культури хоча б двічі за рік. На наступній рік після ретельної обробки ґрунту закладається розсада. Це робиться не пізніше 25 липня. А вже наступного року можна чекати на врожай, але знову-таки за умови дотримання подальших технологій. А цього року на додачу треба було вчасно прокласти водостічні канави, щоб вивільнити землю від зайвої вологи. Хто цього не зробив, мав досить скромний результат, констатує Василь Михайлович.
Як на підтвердження його слів у приміщенні, де розмовляємо, з’явився виноградівський фермер-початківець. Урожай цього року виявився в нього більш ніж скромним. Кущі суниці спочатку ніби гарно піднялися, листя і цвіт радували око, а потім вони буквально злягли на землю.
-- Це не лише у вас, -- пояснює Василь Михайлович. -- Цього року був холодний і дуже мокрий березень, вода вкрила поля. А потім, у квітні, відразу прийшло "літо". Рослина ожила, але коріння опинилося у воді. Почалися хвороби, коріння стало чорніти й зогнивати. Коли фермери це побачили, було вже пізно щось виправляти. Тому й урожай цього року був не настільки великий.
-- За два роки я поки що в "мінусах", -- зізнається фермер. На консультацію до Василя Яцканича він приходить уперше.
-- Дотепер я розпитував про все продавців, які реалізують добрива та препарати захисту, -- каже фермер. -- Аж виявилося, вони самі консультуються у Василя Михайловича, а потім розповідають фермерам що робити в тому чи іншому випадку. Виходить "зіпсований телефон"... Якщо наступного року Бог дасть погоду, то вперше буде прибуток, -- сподівається виноградівський фермер.
За день можна заробити 500 гривень. І вдома
-- А чи великі затрати, -- питаю, -- щоб найняти людей?
Цього року фермер платив 2 гривні 50 копійок за зібраний кілограм. За день за бажання можна заробити й 500 гривень. Оскільки був малий урожай -- менше треба людей, але наступного року, якщо все буде, тьфу-тьфу, добре, доведеться шукати більшу бригаду.
Щодо сум заробітків, то розповідають про цікавий факт, який ще, ясна річ, потребує уточнення. У румунських селах Закарпаття працює своєрідна біржа праці, яка забезпечує фермерам, підприємцям, власникам особистих господарств найманих працівників. Вони зайняті на збиранні врожаю, на різних господарських роботах і заробляють по 900 гривень за день.
Сезон збирання ягід особливо гостро виявив проблему робочих рук. З відкриттям безвізового режиму багато потенційних збирачів рвонули за кордон, переважно працювати на промислових підприємствах, на складах, м'ясокомбінатах... Виграш не такий уже й космічний -- від 65 до 100 гривень на годину, але так чи інакше це вплинуло на ціну робочої сили вдома. Середня оплата за роботи на виноградівських плантаціях становила 35 гривень. На варіанти заробітку впливали й додаткові нюанси -- харчування і вартість транспорту. Адже деякі фермери мусили запрошувати людей із сусідніх Хустського й Тячівського районів.
Фермери почали залучати найману працю через Інтернет. Через дефіцит робочих рук виник інтерес до послуг ромського населення. З’явилися ромські бригади, які охоче наймаються на збирання суниці, зокрема в Берегівському районі.
На гектарі суниць потрібно зайняти щонайменше 30 осіб, щоб встигнути зібрати червоні плоди. Як правило, там, де вистачає робочої сили, люди працюють з моменту як розвидниться до дев'ятої години ранку, поки не пече сонце й продуктивність праці достатньо висока. Цього має вистачити, щоб зірвати всі стиглі ягоди. Потім люди йдуть у своїх справах до наступного ранку. Так практикують у селі Теково, де поки що достатньо своїх людей, щоб збирати врожай. Тут під суницею зайнято п'ять гектарів.
Гостра міжнародна конкуренція за... робочі руки
Схоже, що з наступного року почнеться справжня війна за робочі руки закарпатців та й мешканців інших регіонів. Катастрофа, яку цього року пережили поляки, однозначно примусить тамтешніх роботодавців переглянути умови праці під час збору суниці та інших ягід. Ці культури вимагають оперативності, мобільності і багато ручної праці. Українці з досвідом дуже швидко зорієнтувалися, що та сама робота в Скандинавії чи Німеччині значно вигідніша, ніж у Польщі, тому частина заробітчан транзитом мігрувала у віддаленіші краї. Як наслідок, поляки не впоралися зі збором ягід. З другого боку, як було сказано, плантації вдома розширюються і вітчизняні суничні роботодавці будуть змушені збільшувати оплату для збирачів, щоб затримати їх хоча б на травень-червень удома. Далі вже можуть їхати збирати вишні в Угорщину чи яблука в ту саму Польщу.
Зважати на українського виробника як нового конкурента змушені й європейські замовники продукції. Якщо холодильні установки в Польщі втратили тамтешню ягоду, то чи не раціональніше поставити їх на Закарпатті та в інших областях України, де багато суниці і де можна зацікавити місцевих селян? Таким чином суниця потраплятиме на заморозку відразу в Україні, і напряму піде на український ринок як натуральні добавки до різних десертів. Адже все одно українські підприємці закуповують заморожені ягоди в тих самих італійців.
Як повідомив керівник Хустського райсільгоспуправління Степан Чепис, принаймні два такі підприємства почали працювати в районі. Одне в місті, друге в селі Велятино. Основна мета цих підприємств -- заготовляти суницю та інші ягоди не лише на Хустщині, а й у навколишніх районах. У Хустському районі, до речі, суничні поля теж стають популярними. Трохи раніше ця культура "прижилася" у селі Рокосово, а в найближчій перспективі починається серйозна закладка суниць у селищі Вишково.
Перспектива: основні збирачі закарпатської ягоди -- мігранти з Азії?
Висновок напрошується такий: якщо знову запрацює переробка (і не лише заморозка ягід-фруктів, а й консервація), то проблема робочих рук стане ще гострішою. Уже тому, що закарпатські фермери-роботодавці -- не олігархи. Це ті самі кмітливі й працьовиті селяни, котрі засадили більшу площу ягодами і їм потрібна підмога. За гроші, звісно, але за такі, які б відповідали реаліям. Якщо фінансового консенсусу не буде досягнуто, то залишається інший варіант -- на українські плантації замість українців прийдуть легальні й нелегальні бригади з пострадянських азіатських або й просто азіатських країн. Вони нарівні з ромами зберуть суницю вчасно і недорого. Відповідні соціальні й етнічні наслідки не виключаються. І це не так уже й фантастично.
Адже досить згадати, хто на безкраїх ланах півдня України вирощує цибулю, -- і все стає зрозумілим.
Рівень оплати праці -- і не лише в галузях сільського господарства -- повинна взяти під свій контроль держава. Бо минає той час, коли "маленький українець" (це принизливе ющенківське тавро!) горбатився за копійки. І те, що міністр Рева й віце-прем'єр Розенко "ощасливлюють" населення перспективою ймовірного зростання мінімальної зарплати, з усвідомлення цифр якої стає смішно, -- уже нікого не радує. Якщо молода й здорова робоча людина не зможе заробити вдома в еквіваленті тисячу доларів за місяць, вона виїде. А чи захоче повернутися до жалюгідних українських реалій -- відповісти важко.
Тому й не дивно, що нарешті той самий міністр Рева констатує: до дев'яти мільйонів українців працюють за кордоном. Щоправда, каже, що сезонно. А в міжсезоння, хто забезпечить їхнім сім'ям достойне прожиття?
До речі, на підприємствах з іноземним капіталом, що розташовані на Закарпатті, відсоток наших краян -- не більше 15--20. Хоча платня становить 8--10 тисяч гривень плюс певний соцпакет. Усіх інших у той або інший спосіб привозять уже не стільки із сусідньої Львівської, як аж із Житомирської, Кіровоградської, навіть прифронтових Донецької й Луганської областей!..
Ось такі житейські реалії...
На знімку: ягода -- солодка, а робота -- солона.
Закарпатська область.
Фото із сайту "Zaknews".
