Усім відомо, що Вікторія в перекладі з латинської означає «перемога».

І Вікторія МУРИЧ (на знімку) — депутат Сумської обласної ради, неординарна особистість і вишукана панянка зі славного міста Ромни — вважає, що саме завдяки подарованому люблячими батьками імені вона невпинно долає всі життєві перешкоди й не зупиняється на досягнутому.
За її зовнішньою неповторною скромністю приховано багатогранність натури, великі внутрішні резерви. Але щоб достеменно розгледіти всі самоцвіти її душі, зрозуміти, яка вона, треба разом не один пуд солі з’їсти. І навіть тоді Вікторія залишиться загадкою. Певно, саме такою й має бути справжня жінка — таємничою, емоційною, тендітною і водночас по-чоловічому вольовою.

На знімку:

з мамою Надією Яківною та братом Олександром.

Вікторія — це перемога

З нею, безумовно, непросто: наполеглива і комунікабельна Вікторія Сергіївна — лідер. Вона завжди в пошуку, її душевний неспокій примушує оточуючих до руху і змін. Не має значення, де працює: педагогом у школі чи помічником нардепа у парламенті, завідує молодіжним клубом чи виступає на сесіях облради, організовує благодійний ярмарок «Відкриті серця» заради збору коштів на лікування вчителя чи перебуває у самому горнилі революцій.
А ще Вікторія бере участь у екологічних проектах, трудиться у власній газеті «Говоримо вголос»! Зініціювала просвітницький рейд закладами освіти в Ромнах та репрезентувала школярам настільні історичні ігри «100 років боротьби. Українська революція 1917—1921 рр.». На часі — вартісні роботи з ремонту садиби відомого в дореволюційних Ромнах мецената-благодійника, участь у нових проектах, пошук інвесторів... І це лише краплина в морі її неприборканої енергії й невгамовного темпераменту.

Красива жінка незаміжня

Побутує твердження, що особисте щастя до гарних, розумних і мудрих жінок приходить із запізненням. На думку Вікторії, це через її принциповість, моральні табу та надмірну вимогливість до себе і своєї майбутньої половинки. Хоча, безумовно, її природна чарівність крутила голову не одному чоловікові.
— Моя доля десь мене шукає, я ще не зустріла чоловіка, поруч із яким моя душа світала б, — усміхається Вікторія Сергіївна. — А може, все тому, що я сама ще в пошуку свого місця в житті.
Золота медалістка, без перебільшення красуня, активістка і спортсменка, вона закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом за спеціальністю «соціолог і менеджер PR». Потім Вікторія вирішила вступати до Львівської політехніки. Це був своєрідний виклик: абсолютний гуманітарій із досконалим знанням української й російської мов, а ще англійської та азів польської несподівано вирішила різко змінити професію (нині її освоєння успішно триває).
— Наш світ такий динамічний, постійно розвивається, тож без додаткових знань просто не встигаєш за прогресом, — ділиться думками пані Вікторія. — І моя нова спеціальність — лише ще один дуже необхідний крок на моєму шляху. Мрію про зміни в Україні, насамперед у рідних Ромнах. І готуюся до них! Адже сучасна жінка здатна не лише щиро кохати, все віддавати рідним, справно куховарити та господарювати, а й твердо стояти на землі, бути талановитим керівником. Поруч із такою жінкою непросто, але й непокірну можна приборкати.

Не самоціль, а самореалізація

Робота з людьми вимагає навіть від щирої і душевної жінки особливого ставлення до оточуючих. А депутатська діяльність — це щоденний клопіт про інших, життя проблемами тих, хто потребує моральної і матеріальної підтримки.
— Хочу бути продуктивним депутатом, а не відбувайлом, не актором у театрі абсурду, не «хвостом великого лева», а справді народним обранцем, здатним змінити на краще хоч маленьку частку життя простих людей, — ділиться своїм баченням ситуації Вікторія Сергіївна. — Виконання депутатських повноважень повинне приносити задоволення, це має відбуватися натхненно, легко, як оперета, а не трагедія. І взагалі, депутатство — не самоціль, а можливість реалізувати свої плани в інтересах людей.
Вона сміливо дискутує з місцевими політиками і посадовцями, доводить свою думку. Вивчаючи досвід роботи органів місцевого самоврядування у різних країнах, переконалася, що саме виконавча влада має сприяти депутату в усуненні незаконних рішень, а не ставити палиці в колеса. Законодавець і виконавець зобов’язані діяти спільно.

Джерело натхнення

Громадсько-політична робота не лише забирає чимало часу, а й спустошує душу. Вікторія Мурич відновлює свої духовні сили... з голкою в руках. Каже, що коли сідає до роботи, душа її співає. Паралельно вмикає мотиваційні фільми, слухає радіопрограми і так, поєднуючи красиве і корисне, може непомітно просидіти аж до самісінького ранку.
Разом із земляками Вікторія стала учасником Всеукраїнської акції єднання «Україна моя вишивана». А нещодавно в рідному місті вперше репрезентувала виставку своїх вишиваних суконь і сорочок.
— Вишивати мене навчила бабуся Любов Андріївна, починала я з малесенької хустинки, — каже Вікторія, і усмішка на її устах згасає: дорога людина пішла за небокрай. — Агроном за освітою, бабуся привчала нас любити землю, бути чесними, порядними. А ще прищепила неабияку повагу до української пісні, мови, традицій.
Родина Вікторії Мурич вирізняється особливим ставленням до всього народного. У кожного є вишиванка, вони разом відвідують виставки ужиткового мистецтва.
Мама Надія Яківна — вчителька української мови, вона передала доньці любов до рідного слова, рукоділля.
— Мама гарно гаптує, тож ми, буває, з нею у парі вишиваємо одну сорочку, — розповідає Вікторія. — Проте вона більше плете і «спеціалізується» на чоловічому одязі, тому найчастіше в обновках хизується брат Олександр.
А ось до масштабного вишивання дівчину підштовхнув вітчим. Сказав: чого його витрачати дорогоцінний час на хусточки чи картинки, коли є хист, смак і відчуття кольору. Та й справді, вишивання — окреме джерело натхнення, хобі далеко не для пенсіонерів. Прийшовши зі славної минувшини, це мистецтво не може залишити нікого байдужим. І не випадково з’явилося таке свято, як День вишиванки, коли весь люд долучається до свого коріння, до джерел самобутності українства.
Вікторія Сергіївна переконана, що вишитий одяг — не лише традиційна вишиванка. Це можуть бути і сукні, і костюми, і спіднички з фартушками, і кептарики, і... — перелік можна продовжувати. Неповторне вбрання, та ще й виготовлене власноруч, доречне будь-де: на весіллі і хрестинах, на випускному балі й діловій зустрічі, у свята й у будні. Подарований бабусею гаптований з любов’ю і добрими думками рушник на весілля онуки, хусточка, пасок чи сорочка можуть згодом стати родинною реліквією, яка передаватиметься від покоління до покоління. У родині Муричів, наприклад, із особливим трепетом зберігають вишиті прабабусею сорочки та рушники з мереживом. Цей неоціненний скарб роду Вікторія мріє передати у спадок своїм майбутнім дітям і онукам.
Відроджене народне мистецтво нині виграє яскравими барвами і є окрасою одягу й цілого нашого життя. А для Вікторії Мурич, упевненої в собі красуні, патріотки і депутата, — це ще й захоплення, що окрилює душу і дає натхнення.

Наталія РОЗТОРГУЄВА.
Фото надані автором.

Сумська область.