Укр | Рус
Футбол. Вирішальний матч «Шахтаря» проти «Ліона» розсудить один із найвідоміших арбітрів світу Шпиталь на колесах від Рівненщини - у подарунок військовослужбовцям Голова Верховної Ради України А.В.Парубій з 10 по 14 грудня 2018 року здійснює офіційний візит до Республіки Корея Кожен полонений моряк має власного адвоката - Денісова Різдвяний ярмарок та алкоголь: сумісні чи ні? СБУ на Закарпатті заблокувала провокативну рекламу Євросоюз оприлюднив санкційний список організаторів «виборів» в ОРДЛО Позбувся «Мерседеса спринтера» - бо порушив митні правила Щоденне зведення Міноборони України щодо обстановки в районі проведення операції Об’єднаних сил з Києва до Берегового привезли екскурсійний поїзд Не сплатив понад 2,7 млн грн податків... Президент України привітав Аннеґрет Крамп-Карренбауер з обранням на посаду Голови Християнсько-демократичного союзу Німеччини Майже 7000 жителів Рівненщини захворіло на ГРВІ у перший тиждень зими ІТ-фірму в Оксфорді відкрив О. Ковальчук із Чернівецького університету Київ: ялинки будуть чиповані
Загрузка...
На головну
13.07.2018

«Я не вірю в ефективність реформ без соціального діалогу»

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ: «Я не вірю в ефективність реформ без соціального діалогу»

Нові регуляторні акти та інші урядові рішення мають узгоджуватися із учасниками соціального діалогу. Про те, що заважає державі налагодити зворотний зв’язок зі своїми соціальними партнерами та громадянським суспільством, розмірковує в інтерв’ю «Голосу України» президент Спілки орендарів та підприємців України (СОПУ), заслужений економіст України Віктор Хмільовський (на знімку).

— Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС і має привести систему соціального діалогу у відповідність до стандартів Євросоюзу. Що це означає?
— Це означає, що соціальний діалог в Україні недосконалий. Фактично, консультації із соціальними партнерами для ухвалення державних рішень не використовуються, як це мало би бути в демократичному суспільстві.
Традиційно соціальний діалог в Україні відбувався між стороною роботодавців, профспілковою стороною, яка репрезентує найманих працівників, та державою в особі урядової сторони. Апогеєм такого діалогу завжди була Генеральна угода, укладена між сторонами.
Це документ, на засадах якого формуються галузеві угоди та укладаються колективні договори роботодавцями зі своїми трудовими колективами. За виконання Генугоди, в межах своєї дотичності, відповідає кожна із сторін. Природно, що свою відповідність держава повинна демонструвати через регуляторну політику, законодавство, реалізуючи стратегію розвитку та забезпечуючи баланс інтересів між роботодавцями та найманими працівниками.
— Чи консультується держава із соціальними партнерами хоча б формально?
— Нині соціальний діалог в Україні переважно формальний, якщо не сказати фіктивний. На найвищому рівні консультації відбуваються як у тій приказці: говорили-балакали...
— Бракує законодавчого врегулювання?
— Не тільки. Є законодавство, яке начебто врегульовує ті чи інші положення щодо соціального діалогу. Питання полягає у тому, якою мірою сформована сторона роботодавців, хто представляє її інтереси та якою мірою сформована профспілкова сторона. Є питання і до такої інституції, як Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР). Це має бути головний дискусійний майданчик між владою, профспілками і роботодавцями. В НТСЕР входять представники від сторін соціального діалогу з ротацією очільника, ними делегованого. Проте другий чи навіть третій термін поспіль очільником НТСЕР є представник урядової сторони, один із віце-прем’єрів, відповідальний за соціальну політику.
— Хто в соціальному діалозі представляє інтереси роботодавців?
— Переважно «важковаговики». На національному рівні є Спільний представницький орган сторони роботодавців, до якого входять представники всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Але демонструвати позицію роботодавців під час реалізації державної політики у соціально-трудовій та економічній сферах має можливість хіба що великий бізнес. До речі, законодавством не зазначено, що він може представляти інтереси всіх роботодавців.
А наразі організації підприємців, що використовують найману працю і фактично є роботодавцями, законодавством позбавлені свого конституційного права на участь у переговорному процесі. Тож майже півтора мільйона суб’єктів господарювання перебувають за межами соціального діалогу, вони змушені розраховувати на те, що сформований без їх участі Спільний представницький орган сторони роботодавців на національному рівні врахує в діалозі з урядом і їхні інтереси.
Чи може за таких обставин сторона роботодавців бути репрезентативною де-факто? Звичайно ні!
Результат відомий: малий бізнес згортається, наростає трудова міграція, Україна втрачає фахівців із вищою освітою та кваліфіковані робітничі кадри... Про це треба спитати і в того, хто від імені роботодавців веде переговори з урядом і разом із ним має відповідати за регуляторну політику і загалом за економічну ситуацію в країні.
— Головна мета соціального діалогу — уникнення конфліктів між роботодавцем і найманими працівниками...
— А крім того, об’єднання зусиль профспілкової сторони і сторони роботодавців з метою громадської оцінки та погодження проектів регуляторних актів, які напрацьовує урядова сторона.
Останній приклад. Бізнесу підготували черговий «комунальний» сюрприз у вигляді постанови НКРЕКП щодо встановлення споживачами газу модемів для автоматичного передавання даних газових лічильників під загрозою відключення газу. А за встановлення одного такого модему з супутніми витратами підприємець має викласти понад 30 тисяч гривень. НКРЕКП знехтувала тим, що постачальником газу є суб’єкт приватного права. Тобто незалежний регулятор, уповноважений державою, — НКРЕКП, уповноважений парламентом врегульовувати функціонування ринку газу, а не ділові стосунки між контрагентами, втрутився в господарсько-правові відносини між контрагентами, ухваливши рішення на користь однієї сторони — приватної структури, свідомо порушуючи конституційні права підприємців. Є зрештою договір між постачальником газу і споживачем, який не передбачає встановлення жодних модемів. Для великого бізнесу це копійки, а для малого?.. Де тут позиція Спільного представницького органу сторони роботодавців?
— Чому мовчить місцева влада?
— Не зовсім так, і це тішить. Проти такого «регулювання» вже виступила влада Львівщини, Кам’янець-Подільська міська рада ухвалила відповідне рішення. Невдоволені постановою і органи місцевого самоврядування на Кіровоградщині та Миколаївщині. Постанову НКРЕКП треба оцінити на предмет відповідності чинному законодавству. Питання вже обговорювали у Києві. Є пропозиція від деяких «державників», які дуже «шанують» підприємців, відтермінувати запровадження цієї постанови. Я розумію це так: ми відрубаємо вам руку, але не сьогодні, а завтра. Мовляв, буде не так боляче.
— Серед організацій роботодавців панує жорстка конкуренція. Чи сприяє це налагодженню ефективного соціального діалогу?
— Сторона роботодавців потерпає від міжусобиць та перманентних внутрішніх «переворотів». Іде змагання за представницькі квоти, імідж, вплив на регуляторну політику. Корпоративний інтерес понад усе. Ось уже більше 15 років переможці в змаганнях міняються місцями з переможеними. А в результаті програє національна економіка. Уряд змушений контактувати з тим, хто пробрався нагору. При цьому значна частина бізнесу не має можливості відповідно до законодавства про соціальний діалог, як уже зазначалось, брати офіційну участь у переговорах. Гадаю, давно час надати право організаціям роботодавців та їх об’єднанням, які не відповідають прописаним законами критеріям репрезентативності, а також громадським організаціям підприємців, що використовують найману робочу силу, брати участь у колективних переговорах із урядовою та профспілковою стороною. Зокрема і щодо підготовки та підписання угод усіх рівнів. Переконаний, що в цьому мають бути зацікавлені і керівництво держави, і парламент, і уряд. Тоді і відповідальність за соціально-економічний розвиток країни перед суспільством значною мірою ляже на плечі соціальних партнерів.
— Які ще зміни потрібні на законодавчому рівні?
— Зміни до законів «Про соціальний діалог в Україні», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» тощо для забезпечення балансу представницьких повноважень між різними суб’єктами кожної із сторін соціального діалогу та недискримінаційного доступу до цього процесу. Треба також переглянути чинну модель функціонування НТСЕР, яка передбачає її фактичну підпорядкованість уряду. При цьому взаємодія органів влади та місцевого самоврядування, зокрема і контролюючих, із учасниками соціального діалогу з боку роботодавців має відбуватися не кулуарно, а відкрито, публічно, на рівні організацій роботодавців і підприємців та їх об’єднань.
Нагадаю, що у Міжнародній організації праці, членами якої є понад 100 країн, національні делегації представлені трьома сторонами — уряд, профспілки та роботодавці. Віднедавна з’явилася можливість дізнатися про це більше — в Україні за підтримки уряду Данії започатковано новий проект МОП, що сприятиме покращенню нашої спроможності у веденні соціального діалогу.
— У світі є різні моделі соціального діалогу. Нині в Україні обстоюють формулу «соціальний діалог+», із залученням громадських організацій різного спрямування. Наприклад, екологічних. Яке ваше бачення?
— Третій сектор, тобто представників громадських організацій, треба залучати. Проте для початку потрібно підвищувати їхню обізнаність у цій темі. І паралельно запобігати формуванню купи кишенькових громадських організацій, які лобіюють інтереси окремих політичних партій, бізнес-груп чи їх лідерів. Варто прямо заборонити діючим і колишнім державним службовцям, народним депутатам чи лідерам партій протягом певного терміну очолювати громадські спілки та організації підприємців і роботодавців та їх об’єднання.
Прагнення окремих діячів автоматично включити до соціального діалогу третій сектор — громадянське суспільство, на мою думку, безглузде. Адже за практикою Євросоюзу це зовсім інший діалог, уже без участі урядової сторони — публічний діалог.
В Україні такий формат діалогу вже започаткований. Нагадаю, що відповідно до Угоди про асоціацію сформована Платформа громадянського суспільства Україна—ЄС. Її українська частина складається із роботодавців, профспілок і громадянського суспільства. Єесівська — представлена Європейським соціально-економічним комітетом (ЄСЕК), який також сформований роботодавцями, профспілками і громадянським суспільством. На загальноєвропейському рівні вони не ведуть діалог на засадах трипартизму. Натомість напрацьовують в ЄСЕК свої пропозиції і через євродепутатів виносять на Європарламент для ухвалення. Хоча в окремих країнах—членах ЄС, причому майже в усіх, діє класичний соціальний діалог.
На цьому майданчику в рамках імплементації угоди успішно працює робоча група «Зайнятість, соціальна політика, рівні можливості та здоров’я», очолювана профспілковцем Василем Андреєвим.
— Чи стане соціальний діалог у нашій країні дієвим інструментом для ухвалення рішень?
— Знаєте, я не вірю в ефективність економічних реформ без налагодження соціального діалогу.
Сторона роботодавців має взяти на себе відповідальність за напрацювання внутрішнього валового продукту, наповнення бюджету, а держава — створити для цього мотиваційну регуляторну політику.
Будь-який суб’єкт господарювання, будь-який власник має стати учасником сторони роботодавців через своїх представників. Будь-який новий регуляторний документ — проект закону чи іншого нормативного акта — ще на стадії його ініціації повинен пройти узгодження із соціальними партнерами.
Хоча є ризики і в ініціаціях від громадянського суспільства. Так, знову намагаються «проштовхнути» законопроект про саморегулівні організації і наполягають на тому, щоб вони могли отримувати повноваження регулятора у своїй галузі... Або про лобізм. Чи не зарано?..
— На думку представників великого бізнесу, вести переговори з владою має той, хто платить левову частку податків до бюджету. Тобто саме вони.
— Із цим я принципово не погоджуюся. Ти маєш великий бізнес? Значить, маєш великі доходи. А хто має великі доходи, той повинен платити більші податки. Тим часом малий бізнес несе чимале соціальне навантаження — створює робочі місця і допомагає вижити людям у скрутних економічних умовах. І його ще позбавляють права голосу!
— Які форми соціального діалогу працюють в Україні?
— Консультації, обмін інформацією, ведення колективних переговорів та підписання відповідних угод. До речі, Спілка орендарів і підприємців України невдовзі після проголошення незалежності нашої держави була самостійним підписантом, у тому числі і попередньої, Генеральної угоди. Нині про це навіть і мови немає. Адже з ухваленням законів про організації роботодавців та соціальний діалог громадські об’єднання підприємців, створені не за цими законами, зокрема й нові, відлучені від процесу. Вони змушені або домагатися своїх прав через публічність, або ж втрачати свою суб’єктність, передаючи свої представницькі повноваження стороні роботодавців у соціальному діалозі.
СОПУ, якій 13 липня виповнюється 28 літ, має величезний досвід і надає методологічну волонтерську допомогу підприємництву щодо створення нових організацій роботодавців у регіонах, у тому числі через журнал «Роботодавець», якому йде п’ятнадцятий рік, та інтернет-портал robotodavtts.in.ua. Ми не прагнемо керувати ними, а допомагаємо напрацювати власний формат участі в соціальному діалозі, в служінні Його Величності Громадянину України. Зокрема, в контексті децентралізації влади, яка має і позитиви, і певні ризики.
А нині головним завданням підприємницької громадськості має бути пошук взаєморозуміння з метою консолідації зусиль, і з ключовими фігурантами соціального діалогу з боку всіх гілок влади.

Розмовляла Анна СМІЛЯНСЬКА.

Всі статті рубрики На головну