Легендарному борцю і тренеру Федору Бондуру цьогоріч виповнилося б 90 років.
У часи найгучніших перемог.
Федір Бондур завжди був бажаним гостем шкільної та робітничої молоді.
У ті часи — 50—60-ті роки минулого століття — одним із наймасовіших місць відпочинку трудящих був у Новоукраїнці кінотеатр. На перегляд художніх фільмів, концерти приходили сотні глядачів. Частенько бував там і відомий спортсмен. Як правило, зважаючи на свої антропометричні дані, він намагався сідати в задніх рядах, щоб нікому не закривати екран. Тим часом у глядацькій залі наростав шепіт: «Он там, позаду, Бондур з дружиною!» І вже за хвилину майже кожен присутній спрямовував свій погляд у бік навпроти екрану. Так тривало до самого початку сеансу.
...Народився майбутній майстер греко-римської боротьби, чи як за радянських часів її звично називали класичною, 12 лютого 1928 року в селі Дмитро-Білівці Миколаївської області, звідки родом й олімпійський чемпіон, чемпіон світу борець Іван Богдан. Хлопці ходили до однієї школи, товаришували. Пізніше їхні шляхи кілька разів перетиналися на борцівських килимах найпрестижніших змагань.
Наприкінці 1930-х років сім’я Бондурів переїхала в Новоукраїнський район. Батько майбутнього чемпіона — Михайло Бондур — був майстерним каменярем. Високий, плечистий — він нагадував міфічного Геракла. Федір пішов у батька і статурою, і вдачею. Ще підлітком полюбляв боротися з хлопчаками і часто влаштовував вуличні змагання. Зрештою, з’ясувалося, що протистояти йому ніхто не може. Справжніх суперників Федір Бондур зустрів лише в 1949 році на військовій службі в Мінську. Тоді кращі спортсмени готувалися до відповідальних змагань — чемпіонату Білоруського військового округу з класичної боротьби...
«Якось зайшли до казарми старшина і кілька спортивних фахівців, — згадував Федір Михайлович. — Наказали застелити підлогу шинелями та розпочати боротьбу. Так відбулося моє перше військово-спортивне хрещення».
Рівних Федору не знайшлося. Тренери були одностайні — хлопця треба підучити борцівської техніки і він буде неперевершеним. Фахівці з легкої атлетики хотіли перетягнути Бондура до себе. Адже на перших оглядинах він штовхнув ядро за межі сектора, і потім залізну кулю довелося шукати в хащах. Та все ж по-справжньому юнак захопився саме боротьбою. Його спортивний зліт був стрімким. Через кілька місяців 21-річним він виграє першість військового округу у важкій вазі, а згодом стає абсолютним чемпіоном Білорусі. Це звання він здобував потім ще п’ять разів поспіль, тричі був чемпіоном Збройних Сил СРСР.
1952-го Ф. Бондур починає свої виступи на чемпіонаті СРСР. У Єревані він стає бронзовим призером у важкій вазі, пропустивши вперед лише всесвітньовідомих борців — чемпіона світу Олександра Мазура та олімпійського чемпіона Йоханнеса Коткаса. А в 1955 році досягає найвищого у своїй спортивній кар’єрі показника — стає срібним призером чемпіонату СРСР. Чинити гідний опір борцю з Новоукраїнки, який упевнено крокував до п’єдесталу найважливіших змагань країни, не міг ніхто. Суперником Федора Бондура у фінальному поєдинку був Аркадій Ткачов — неодноразовий чемпіон та призер усесоюзних першостей. Той двобій став своєрідним «взірцем» суддівської несправедливості. Суперник не міг протистояти натискові Бондура, який перебував у своїй найкращій спортивній формі. Тож щоразу шукав порятунку за межами килима і робив це, не приховуючи своїх намірів. Місцева публіка Саратова вимагала припинити поєдинок і присудити перемогу Федору. Але цього судді та ділки від спорту допустити не могли. Мовляв, як це хлопець з української сільської глибинки стане чемпіоном могутньої країни і потенційним чемпіоном світу та олімпійських ігор (у ті часи переможці всесоюзних першостей нерідко згодом ставали світовими та олімпійськими чемпіонами)?! Визнання переможцем двобою Аркадія Ткачова стало для українського богатиря тяжким ударом...
У Новоукраїнці Федір Бондур організував секцію класичної боротьби. У 50—60-х роках минулого століття в цьому райцентрі спостерігався справжній борцівський бум. Уже зовсім скоро новоукраїнські борці успішно виступали на обласних та всеукраїнських змаганнях...
Нині колишні вихованці Федора Бондура, районний осередок обласної федерації греко-римської боротьби, небайдужі містяни, влада роблять багато для увіковічення пам’яті славного земляка. Торік Федору Бондуру посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Новоукраїнка», його іменем названа одна з вулиць міста. Проведено Всеукраїнський турнір з греко-римської боротьби його пам’яті, а на стіні одного з будинків встановлено меморіальну дошку. На урочистостях із цієї нагоди побував заслужений майстер спорту СРСР, олімпійський чемпіон 1960 року, дворазовий чемпіон світу, триразовий чемпіон Радянського Союзу Іван Богдан.
Власних дітей у Федора Михайловича не було, зате ми — його вихованці — завжди відчували батьківське ставлення нашого тренера. Порадити, допомогти — то була внутрішня потреба «Діда», як його з повагою називало молоде покоління.
Віктор ІЩЕНКО,
кандидат у майстри спорту.
Фото надані автором.
