Справжнім левом і в політиці, і в науці, і в житті був Лев МЕЧНИКОВ.
18 травня 1838 року народився Лев Мечников, вітчизняний географ і соціолог. Як представник географічної школи в соціології, вирішальну роль у розвитку людства він відводив річкам, морям і океанам.
Ім’я йому дісталося від діда по матері — подолянина Лева Неваховича. Мати Лева, Емілія, була знайома з О. Пушкіним, який захоплювався: «Як вам пасує ваше ім’я, Мілочко!». Батько Лева — полковник у відставці, поміщик, який пишався своїм боярським родом. А ще був відчайдушним картярем: програв свій маєток і віно дружини. Родина полишила столицю та поселилася поблизу Харкова у селі Панасівка. Мечников-старший вів господарство, розводив коней, а мати займалася вихованням дітей. Вона так яскраво розповідала історії роду, що малий Левко... втік із дому. Він вирушив до Молдови, аби захопити там престол і повернути своєму роду владу...
Льовушка був дуже талановитою дитиною, навчався у Петербурзі в училищі правознавства. У 14 років захворів на коксит, після чого права нога стала коротшою, хлопчик шкутильгав, пересувався з милицею чи з ціпком, йому шили спеціальне взуття. Прощавай, Петербургу! Цілий рік провів у Панасівці з сестрою, молодшими братами, численними родичами, але на волі, на сонці, на повітрі. Тут він зміцнів і став справжнім вершником.
Лев не скорився: харківським гімназистом він тікав, аби взяти участь у визволенні Севастополя. Втікача ловили на полтавській дорозі. Гімназійне начальство не зреагувало «винятково через патріотичні мотиви», але наступний скандал закінчився виключенням. А хіба не скандал, коли гімназисти стріляються на дуелі? Лев викликав однокласника з виховною метою: покарати за образу честі та гідності гарненької дочки викладача. Вони стрілялися в університетському саду, і Левка було легко поранено в руку. Довелося зайнятися самопідготовкою та закінчити гімназію екстерном.
17-літнім Лев Мечников вступив на медичний факультет Харківського університету, але за участь в антиурядовій акції його відрахували в першому ж семестрі.
Згодом Лев Мечников опинився на факультеті східних мов Петербурзького університету, паралельно відвідував заняття в Художній академії. Після таких «університетів» він знав десять європейських мов і три східні (перську, арабську й турецьку). Зрештою, він знову залишив навчання через брак коштів. Його взяв перекладачем керівник дипломатичної місії Б. П. Мансуров, але невдовзі й звільнив за непокору (намалював карикатуру на начальника, потім стрілявся на дуелі з людиною, яка показала малюнок Мансурову).
У 1859 році закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету.
І от він в Італії. Батькам пише, що знайшов себе: «Я створений бути тільки художником. Ніякі сили світу не змусять мене кинути батьківщину Тіціана».
Але тут у долю втрутилися Джузеппе Гарібальді та Олександр Дюма-батько. Письменник узяв шефство над повстанцями: пожертвував 50 тисяч франків, закупив зброю, на власній шхуні доправив вантаж Гарібальді. І Лев Мечников вирішив присвятити себе визвольній боротьбі. У битві при Вольтурно лейтенант Лев Мечников командував батареєю: він «з успіхом відбивав атаки неаполітанської піхоти, коли закінчилися боєзапаси, підняв гарібальдійців у контратаку, але був вражений осколками ворожого снаряда».
Важкі рани Лев Мечников заліковував у Неаполі. Дюма відчував моральну відповідальність і намагався допомагати постраждалим. Він звернувся до найкращих лікарів для Мечникова, але той лишився інвалідом. Мечников і Дюма подружилися. Їхнє спілкування надихнуло Льва Мечникова до написання «Записок гарібальдійця», де образи повстанців автор порівняв із героями «Тараса Бульби».
У Флоренції Лев Мечников часто відвідував український салон Миколи Ґе, де спілкувався з художником Г. Мясоєдовим, із земляками-українцями П. Забелло, В. Ковалевським. Почувався наче вдома, в Україні... Познайомився з родиною золотопромисловця Володимира Скарятина і закохався в його дружину. Ольга Скарятина відповіла Льву Мечникову взаємністю: кинула багатого чоловіка і прийшла до інваліда-гарібальдійця з п’ятирічною дочкою. Обурений чоловік виїхав з Італії. У 24 роки Лев Мечников одружився. Подробиці своєї шлюбної історії він відобразив у повісті «Сміливий крок». У цьому ж творі автор подав історію козаків із роду Сподаренків-Мечникових. Головного героя представив у такий спосіб: «Він хохол і звуть його Сподаренко».
Боячись репресій, Лев Мечников переправив дружину з дочкою до Швейцарії, згодом і сам виїхав. У Швейцарії він написав низку нарисів з історії козацтва французькою та італійською мовами. Письменник прагнув познайомити західного читача з важливими етапами існування Запорозької Січі, замовчуваними самодержавством.
Потім науковець захопився ідеєю вивчити японську мову, яка викладалася тільки у Паризькому університеті. Лев Мечников звернувся до професора Леона де Роні і почув, що за 4 роки зможе ледь-ледь спілкуватися японською, а читати книги чи повноцінно спілкуватися не зможе. Тоді Лев знайшов у Женеві японського генерала, який досліджував армійські порядки на Заході, та запропонував взаємне «франко-японське навчання» — і за рік лінгвістичний вантаж поповнено! А міністр освіти Японії запросив Мечникова очолити російське відділення Токійської школи іноземних мов.
У Японії Лев Мечников пробув два роки. За цей час зібрав великий матеріал із географії, історії, економіки, етнографії, політичного устрою країни. На жаль, загострення туберкульозу та прогресуюче малокрів’я змусили виїхати з Японії.
За три місяці в Женеві Мечников закінчив капітальну — на 700 сторінок! — працю «Японська імперія». Поява книги принесла автору славу: Паризьке географічне та Женевське етнографічне товариства обрали його своїм членом, а Лозаннський університет надав кафедру порівняльної географії.
Останні роки Лев Мечников із родиною мешкав у швейцарському містечку Кларан біля Женеви. Весь час віддавав головній праці життя — «Цивілізація і великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасних громад». Це унікальний твір про вплив географічного середовища на історико-соціологічний розвиток людства, тому Льва Мечникова вважають одним із засновників науки геополітики.
18 червня 1888-го 50-річний Лев Мечников помер від емфіземи легень. Похований у Швейцарії на Кларанському цвинтарі. Могилу втрачено (бо нікому було платити).
Ганна ЧЕРКАСЬКА.
Запоріжжя.
