150-те місце зі 180 за індексом економічної свободи, 112-те місце зі 149 за індексом процвітання, 154-те місце зі 163 за глобальним показником миру — такі результати продемонструвала Україна за підсумками 2017 року у глобальних світових рейтингах (https://www.heritage.org/index/ranking, http://www.prosperity.com/rankings, http://economicsandpeace.org/wpcontent/uploads/2015/06/Global-Peace-Index-Report-2015_0.pdf). Рівень життя українців поки що далекий від європейського. Сусідня Польща, з якою ми мали однаково кризовий старт, сьогодні є країною з економікою, що активно розвивається. Проте у 1989 році польська криза була такою глибокою, що уряд не міг закрити вакансію міністра фінансів — не було людини, яка бажала б обійняти цю посаду: ніхто не мав плану дій, ніхто не хотів брати на себе таку відповідальність.

У результаті діяльності різних урядів Польщі й України життя польського та українського пенсіонера сьогодні не можна навіть порівнювати, між ними колосальна різниця. Так, середня пенсія польського пенсіонера становить майже 420 євро, середня пенсія українця після так званої пенсійної реформи — 80 євро.
З 1 липня цього року у зв’язку зі зростанням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищиться пенсія для майже мільйона українців. Підвищення переважно торкнеться тих, хто не має достатньої кількості років страхового стажу і з цієї причини отримує соціальну пенсію у розмірі 1373 гривні. Така пенсія зросте «аж» на 62 гривні і становитиме 1435 гривень. Мінімальна пенсія становить в Україні 1452 гривні. Загалом український пенсіонер у середньому отримує пенсію у 2500 гривень, чверть з яких віддає на сплату житлово-комунальних послуг (за умови наявності субсидії, без неї — більше). Фактичний прожитковий мінімум станом на травень становив 2782 гривні для осіб, які втратили працездатність. Тобто пенсіонер із середньою пенсією перебуває за межею фактичного прожиткового мінімуму. На свої 63 гривні на день, які залишаються після сплати комунальних послуг, він може дозволити собі купити недорогу крупу, хліб, деякі дешеві продукти. Не більше.
63 гривні за сьогоднішнім курсом — це 2,4 долара. Згідно з міжнародними стандартами, людина, яка витрачає на проживання менш як 5 доларів на день, живе за межею бідності.
Тим часом у Польщі пенсіонер із середньою пенсією витрачає більш як 10 доларів на день. Як до цього прийшла країна, у якій колись не було охочих посісти пост міністра фінансів, адже це могло поставити хрест на політичній кар’єрі?
Тоді, на початку 1990-х років, польський Мінфін очолив реформатор Лешек Бальцерович. За непопулярні рішення, ліквідацію державних монополій, підвищення пенсійного віку, здорожчання енергоресурсів, зниження податкової ставки для підприємців, розподіл дотаційних коштів від інших країн на підтримку малого та середнього бізнесу Бальцеровича багато хто зненавидів. Але за рахунок саме тих реформ Польщі згодом вдалося збільшити ВВП на душу населення усемеро.
У 2016 році Петро Порошенко призначив Бальцеровича своїм радником та представником у Кабміні. Але повторити польську «шокову терапію» в Україні Бальцеровичу навряд чи вдалося б — українські урядовці, як і сам Президент, до прийняття непопулярних рішень не готові, тим паче — у передвиборчий період.
Впровадження ефективної пенсійної реформи є непопулярним рішенням, особливо коли йдеться про другий накопичувальний рівень пенсійного страхування, адже для цього треба на законодавчому рівні зобов’язати людей вкладати свої гроші у своє майбутнє. Для людини, яка працює, це впровадження означає, що обов’язкові відрахування від її заробітної плати збільшаться, але вони підуть не тільки на рахунок солідарної системи, тобто утримання сьогоднішніх пенсіонерів, а частково й на персональний рахунок людини, яка вже з першого такого відрахування почне забезпечувати собі власну старість. Так в Україні буде започатковано культуру накопичень. У державі запрацює фондовий ринок. Українець, який працює, матиме інструментарій для того, щоб протягом життя розпоряджатись власними накопиченнями, зберігати від інфляції та примножувати їх.
Власні накопичення — це і є основа добробуту європейських пенсіонерів. У Польщі, як і в більшості країн Європи, працює трирівненва система пенсійного страхування: державна пенсія (солідарний рівень, який працює і в Україні), обов’язкові накопичення та індивідуальні накопичення. Європейський пенсіонер, на відміну від українського, не є залежним від держави, а тому навіть скорочення державних виплат не може істотно вплинути на його благополуччя.
У Європі є приклади, коли уряди урізали пенсії громадянам через фінансові інтереси держави. Аби відповідати вимогам для отримання міжнародного кредиту і залатати величезну діру в бюджеті, державні пенсії на період 2009—2012 років на 10% скоротила Латвія, а пенсіонери, які працювали, втратили там 70% своїх державних пенсій.
Для того щоб зробити євро своєю офіційною валютою до 2012 року, всі соціальні виплати, зокрема й пенсійні, скоротила Литва. Але в цих державах працює накопичувальна система пенсійного страхування, тому матеріально незалежні від урядів пенсіонери зберегли своє фінансове благополуччя.
В Україні таке скорочення для пенсіонера — вирок. Тим часом воно цілком реальне. Наприклад, скорочення пенсій відбулося торік під час так званої пенсійної реформи, коли уряд забрав пенсійні надбавки у науковців та знизив вартість року страхового стажу з 1,35 до 1, чим істотно урізав пенсії всім, хто вийшов і виходитиме на пенсію після впровадження «реформи».
Співвідношення пенсії до середньої заробітної плати має становити не менш як 40%. Це мінімально допустимий показник, адже втрата основної частини доходу при виході на пенсію вважається великим стресом та стає причиною депресій і загроз для психічного здоров’я людини. Пенсія у Люксембурзі становить 88% від середньої заробітної плати, в Італії — 69%, більшість держав з колишнього СНД тримаються на відмітці вище за мінімальну.
У Європі нижчий за 40% показник може отримувати тільки людина без офіційного трудового стажу та власних пенсійних накопичень. В Україні середня пенсія становить 29,4% від середньої заробітної плати (за даними Держстату, станом на квітень середня заробітна плата становила 8480 гривень). Йдеться про людей з вагомим трудовим стажем від 20—25 років, адже за наявності меншого стажу пенсія буде не середня, а мінімальна.
Розрахунки експертів невтішні: з кожним роком український коефіцієнт заміщення падатиме. Вартість пенсії знижуватиметься, її з’їдатиме інфляція, у 2050 році пенсія становитиме 18% від середньої заробітної плати (у перерахунку на сьогоднішні ціни її купівельна спроможність становитиме майже 1400 гривень). Таке майбутнє очікує українських молодих спеціалістів, котрим сьогодні по 25—30 років і які ще не замислюються над поняттям «пенсія» взагалі.
Тому потурбуватись про майбутнє своїх громадян повинна держава. Впровадження другого обов’язкового накопичувального рівня пенсійного страхування дасть змогу отримувати у 2050 році пенсію, яка становитиме не 18%, а 43% від середньої заробітної плати. А перші генерації більш заможних, матеріально забезпечених і незалежних пенсіонерів з’являться набагато раніше, особливо якщо фондовий ринок почне ефективно розвиватися і люди братимуть участь не тільки в обов’язковій, а й у добровільних пенсійних програмах, які пропонує третій рівень пенсійного страхування.
Ринкові експерти демонструють розрахунки: лише 7% відрахувань із мінімальної заробітної плати розміром 3200 гривень дають можливість накопичити 458 тисяч гривень за 36 років (якщо відсоток примноження накопичення від НПФ становитиме в середньому 11%). Так, наприклад, якщо в перший рік накопичень людина покладе на рахунок за рік 2688 гривень (по 224 гривні на місяць — 7% від мінімальної заробітної плати), інвестиційна діяльність цих коштів додасть до них майже 300 гривень (11%). Через 10 років таких само внесків сума, яку сплатить людина, становитиме 8750 гривень, але інвестиційна діяльність НПФ (ті самі 11%) примножить ці кошти до 112 тисяч гривень. Через 20 років це вже буде 472 тисячі гривень при тому, що людина внесла лише 14,5 тисячі, і ці внески не були дуже відчутні для її бюджету. За 30-річний страховий стаж людина накопичить майже 2 мільйони гривень при тому, що внесків зробить на 28,5 тисячі гривень.
Отже, тіло внесків за ці роки становитиме 458 тисяч гривень, а інвестиційний дохід від них — понад 1,6 мільйона гривень. Після виходу на пенсію учасник системи фактично матиме 2 мільйони гривень. Проте найважливіший аспект системи накопичень полягає у тому, що гроші не припиняють працювати і з виходом людини на пенсію. Заощадження не зменшаться. Навпаки — примножаться. І за 20 років пенсії людина отримає майже 6 мільйонів гривень. У разі ж її смерті усі ці кошти перейдуть у спадок рідним.
Зміна архітектури пенсійної системи України матиме позитивний вплив не тільки на кожного окремо взятого громадянина, а й на державну економіку.
Україна — одна з небагатьох країн, де пенсійну систему супроводжує термін «дефіцит». Такого явища немає у країнах зі сталою економікою чи економікою, яка розвивається. У цих державах пенсійний фонд — це потужний конкурент на інвестиційному ринку. Загальні активи найбільших 300 світових пенсійних фондів становлять 6 трильйонів доларів. Пенсійні фонди в деяких державах виграють інвестиційні перегони навіть у золотовалютних резервів. Найбагатший фонд — японський, у його розпорядженні — 1,5 трильйона доларів. Високі динамічні показники дохідності демонструють європейські пенсійні фонди (8%), а також стабільні фонди США (6%).
Активи пенсійних фондів Нідерландів дорівнюють 133% ВВП держави, Швейцарії — 115%, США — 107%. У державах зі сталою економікою нормою вважаються показники у 70%.
В Україні за умови негайного впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування можна було б очікувати на 25-відсоткове зростання ВВП до 2050 року. Кожен рік відтермінування запуску коштує економіці України 20 мільярдів гривень — саме стільки очікується надходжень у перший рік впровадження за розрахунками ринкових експертів.
У політикумі є певний відсоток людей, які вважають, що сьогодні Україна не готова до справжньої пенсійної реформи. Утім, насправді країна готова до цього з 2003 року. Саме тоді було розроблено модель недержавного пенсійного страхування, за якою сьогодні працюють недержавні пенсійні фонди. За 15 років роботи фонди змогли зберегти від інфляції пенсійні статки майже мільйона українських вкладників. Ринок пережив і всесвітню кризу 2008-го, і буремні події 2013—2014 років, довівши, що він у змозі існувати в умовах економічної нестабільності. По суті робота недержавних пенсійних фондів — це приклад того, як може працювати в Україні накопичувальна система пенсійного страхування.
Є думка, що додаткове відрахування із зарплати буде сприйнято людьми, як посилення податкового навантаження. Але це не податок, а інвестиція в майбутнє. Зменшення ж податкового навантаження варто розглядати в іншій площині: наприклад, у скасуванні 1,5-відсоткового військового збору чи правильності розподілу ПДФО, часткові надходження від якого теж можна було б залучати на потреби ПФУ. Існує позиція, що зберегти пенсійні накопичення від інфляції буде важко, адже інвестування в українські активи не є ефективним. Але в Україні багато успішних і дієвих джерел для інвестувань: ОВДП, облігації, акції, банківські метали, депозити.
Впровадження накопичувальної системи — це шанс забути слово «дефіцит» та створити умови для появи нового національного інвестора — українських пенсійних фондів. А пенсіонери будуть не жебраками, а матеріально не залежними людьми, які зможуть дозволити собі гідне життя.

Роман СЕМЕНУХА, 
народний депутат України
(Об’єднання «Самопоміч»).