Хутір Соловйова Гора розташований у мальовничій місцині між селами Городець та Антонівка Володимирецького району на Рівненщині. Тут народилася і якийсь час жила Ніна ОСМІРКО (на знімку).

Працювала у рідних місцях вчителькою іноземної мови, була активна й у громадському житті. Завдяки їй на хутір свого часу провели електрику, облаштували тут автобусну зупинку... Але доля склалася так, що згодом вона переїхала з чоловіком на Львівщину, до Червонограда. Однак жінка ніколи не забувала про рідний хутір, про батьківську хату, куди навідується й понині. Сюди привозила свого часу учнів.
...Ніна Осмірко розповідає, що поганих учнів ніколи не мала, бо старалася знайти підхід до кожного. А ще — показати своїм школярам трохи світу: часто їздили з екскурсіями замками Львівщини, в Карпати, були на батьківщині Франка, Лесі Українки, Шухевича... Діти всюди ходили за своєю вчителькою, бо ж мало хто так віддано присвячував їм стільки часу та організовував захопливе дозвілля.
— А одного разу мала я історію, — розповідає Ніна Осмірко. — Попросили мене взяти ну дуже вже неслухняний клас, бо не було кому. Я й погодилася. Пішла на хитрість: пообіцяла дітям, якщо вони гарно поводитимуться, повезти їх влітку на свій хутір на Полісся. У них загорілися очі, і я час від часу нагадувала про нашу домовленість. Так мені вдалося взяти цей клас у руки. Коли ж навчальний рік підходив до закінчення, вже мені нагадали про обіцянку і я мала її виконати. Учні почали готуватися заздалегідь: шукати палатки, визначати, хто з ким у них житиме, купили однакові кепки, а потім ще й футболки. Так зібралося 16 осіб — і ми поїхали в довгоочікувану подорож. Тоді вела їх до 8 класу, а цьогоріч вони вже випускники, і мене запросили на свято.
Як зазначає пані Ніна, то був лише початок історії літнього табору на Соловйовій Горі. Щоб школярам із Червонограда не було сумно, для знайомства запросили ще й місцевих однолітків. Вони заприятелювали, гуртом організовували дозвілля. Минулого року табір зібрав майже 150 дітей, нинішнього червня — вже менше: батьки чомусь збайдужіли до таких заходів.
Було цікаво: діти разом із фольклорними колективами з Городця та Ромейок співали, танцювали, брали участь у різних конкурсах (як-от, на найкращий вінок із польових квітів), слухали про багату історію тутешніх урочищ під час екскурсії, після чого змагалися у вікторині з призами. А ввечері смакували запашною юшкою, ділилися враженнями, зачаровано спостерігали за яскравими язиками височенного вогнища, а ще — ставили купу запитань ідейній натхненниці заходу Ніні Осмірко.
— Доки готували юшку, я провела екскурсію на Замок, пообіцяла найуважнішим подарунки, якщо дадуть правильну відповіді на запитання після екскурсії. Показувала їм уламки горщиків, у яких готували їжу люди, які жили на цьому місці багато поколінь тому. Діти ж захопилися, наввипередки розпитували про усілякі моменти, — згадує Ніна Осмірко.
Ця дивовижна енергійна жінка щороку опікується таким табором, переживає, щоб якнайбільше дітей із навколишніх сіл мали змогу його відвідати, пізнати багату історію рідного краю. Як кажуть, талановита людина — талановита у всьому. Окрім знання мов та безмежної любові і відданості школярам, піклування про рідний хутір та його історію, пані Ніна ще й фотографує, має особливу любов до квітів та дерев. Вони ж їй із вдячністю відповідають — квітують від ранньої весни і до пізньої осені, дивуючи барвами та пахощами. А біля батьківського обійстя висадила рядами сосни, ялини, молоді дубки, бузок, облаштувала криницю, поставила лаву, аби зручно було усім.

Вікторія ШВЕЦЬ.
Фото автора.

Володимирець Рівненської області.