ІНФОРМАЦІЙНИЙ СПОНСОР — «ГОЛОС УКРАЇНИ»

У французькому місті Бресті стартував черговий етап української експедиції слов’янського човна «Анна Ярославна».

За словами організаторів експедиції, її головне завдання — познайомити жителів великих і малих міст Франції з культурою та історією України. Налагодити дружні зв’язки не на рівні політиків, а на рівні простих людей, у яких насправді багато спільного і у минулому, і в сьогоденні.

Ідея такого проекту народної дипломатії з’явилася давно. Побудовану сім років тому в Одесі групою ентузіастів-реконструкторів копію слов’янського човна XII століття названо на честь дочки київського князя Ярослава Мудрого Анни, яка стала королевою Франції. Щоправда, тоді ніхто навіть не міг уявити, що через шість років ім’я та історія Анни Ярославни будуть об’єктом торгу у великій політиці.

Фото Олени АСТРАХОВИЧ.


«Ми не прагнемо об’єднувати країни. Це справа політиків. Ми хочемо об’єднати людей. Намагаємося побудувати свого роду міст дружби від Анни Ярославни і дюка де Рішельє — одного із засновників Одеси, до нинішніх часів, — розповідає капітан екіпажу Сергій Рябоконь. — 2018 рік у Європі оголошено роком історичної спадщини. У Франції пам’ятають і шанують свою історію. У Бретані, приміром, прабабин чепчик у багатьох родинах зберігають як безцінну реліквію. Щоб раз на рік на фестиваль кельтів надягти його й пройтися вулицею. Нам теж є що показати і чим пишатися. І не тільки на святах. Ми з командою вирішили самі бути святом. Пройти на човні річками Сона і Рона від Діжона, у Ліон і далі в місто-побратим Одеси Марсель. Із зупинками в різних містах і селищах за маршрутом. Не за один раз, звичайно. На це просто не вистачить часу відпустки. Адже ми всі прив’язані до родин і справ в Одесі. А ще мріємо відзначити День незалежності України великим українським святом у Марселі. Привезти музикантів, художників, наліпити вареників, показати наші знамениті мультики про козаків на вітрилах човна, як ми вже це робили на фестивалі в Бресті. Знаєте, яке захоплення це викликало у французів».
У 2016 році човен «Анна Ярославна та його екіпаж брали участь у міжнародному фестивалі історичних вітрильних суден у Бресті. Єдині від усієї багатомільйонної України. З початку 90-х кожні чотири роки цей фестиваль збирає в Бресті тисячі вітрильників з усього світу. Від саморобних довбанок африканських країн, середньовічних іспанських галеонів і до російського чотирищоглового барка «Сєдов». За сім днів фестивалю сюди стікаються мільйони туристів з усієї Європи, приїжджають навіть глави держав. І кожна країна намагається максимально представити тут свою морську історію. Український човен брав участь у брестському фестивалі двічі — в 2012-му і в 2016 році. І щораз на голому ентузіазмі екіпажу. А ще раніше найперший фестиваль у Бресті в 1992-му відкривала побудована одеситами копія давньогрецької галери «Івлія». Створено її було за активного сприяння нині покійного ЧМП. Це судно і досі пам’ятають мешканці портових міст Румунії, Болгарії, Греції, Італії та Франції, де воно неодноразово побувало. І саме з нього почалося захоплення історичним мореплаванням і багатьох членів екіпажу «Анни Ярославни». На жаль, доля «Івлії» не склалася — через те, що екіпажу не було чим платити за стоянку судна у Франції, місцева влада вирішила розібрати галеру. Унікальне судно пішло на дрова.
Така доля могла спіткати й «Анну Ярославну». Після участі у фестивалі судно на зимівлю залишилося в яхт-клубі Бреста. «Ми сподівалися, що продовжимо похід через рік, — розповідає капітан екіпажу Сергій Рябоконь. — Але не склалося. У більшості членів команди просто не вистачило коштів. До того ж ми ще спільними зусиллями весь цей час оплачували стоянку, збирали матеріали для ремонту, готували нову програму. Але цього року зрозуміли, як у тому анекдоті «хоч тушкою, хоч опудалом, але їхати потрібно». Дякуємо нашим французьким друзям і українській діаспорі. Якби не їхня підтримка, нам було б набагато складніше».
Діаспора в Бресті — це окрема тема. Українців у Бретані небагато. На відміну від Парижа, Ліона та міст Провансу. Тут же, на півночі, біля Атлантичного океану почути рідну мову — свято. Коли два роки тому на фестивалі човен пришвартувався до причалу брестського порту, а команда розташувалася на обід, до борту підійшла симпатична жінка. Як з’ясувалося пізніше, на ім’я Марія. Саме вона й представляла українську діаспору в Бресті. «Господи, як добре, що хоч хтось із наших тут є! Що ж ви не попередили, що будете?» — накинулася вона на капітана. — Ми б вас зустріли, нагодували». Через кілька годин Марія з’явилася біля човна знову з хлібом та помідорами. Так зав’язалася дружба. Потім було листування. І коли хлопці з екіпажу вже цього року приїхали в Брест, на них чекав по-справжньому теплий прийом. Уже знайомі французи запрошували в гості на «фрукти моря», так називають там морепродукти. Українки разом із французькими дітьми й чоловіками несли домашню їжу. А дехто навіть викликався допомогти в ремонті човна. А тут для екіпажу була непроста робота. Ще взимку хтось украв тент, який укривав човен від дощу. У результаті деревина розмокла, подекуди навіть «порвало» борт. «Та не страшно все це, — махає рукою Ігор Івченко, скульптор і за сумісництвом корабельний тесля. — Усе можна поміняти й підправити, тим більше, коли такі помічники. — І Ігор указує на 11-річного Валентина, якого мама Алла привела подивитися на український човен. Він старанно працює стамескою біля борту. — Я не вперше в експедиції ходжу, — продовжує Івченко. — І знаєте, що мені найбільше подобається? Ось ця непередбачуваність. Ніколи не знаєш, що буде завтра. Їхали сюди замість трьох днів аж п’ять. Машина увесь час ламалася, перегрівалася, доводилося зупинятися. Зате скільки дорогою всього побачили. І коли добралися, теж доладно не розуміли: ні де ночувати, ні де їжу готувати. А тут з’явилися помічники з діаспори й усе налагодилося. Жодні турагенства, жодні дипмісії не можуть так налагодити зв’язки, як люди, що їли хліб за одним столом».

Ще кілька днів і човен «Анна Ярославна» буде спущено на воду. Спочатку він мандруватиме Брестською затокою. Потрібно випробувати сили після зими. А потім екіпаж планує перевезти судно по суші в Діжон. Річкового сполучення між ним і Брестом немає. І вже звідти спускатися річками униз до моря. Через знамениті провінції Бургундію, Шампань і Прованс назустріч новим знайомствам і новим пригодам. Про них ми розповімо вам на сторінках газети «Голос України» — інформаційного спонсора української експедиції слов’янського човна «Анна Ярославна».

Олена АСТРАХОВИЧ.
Фото автора.