Село з цікавою назвою Генгірка — Генічеська Гірка — розташоване на початку Арабатської стрілки, за 10 хвилин на авто від Генічеська (до слова, стара назва цього міста татарська — Енічі). Саме сюди у 1999 році приїхали на гостини до знайомої бабусі Руслан та Оксана БУРГАНОВИ. «Я побачив у цій місцині реальний рух і перспективи!» — згадує Руслан. І молоде подружжя вирішило залишитися тут і започаткувати нову для себе справу — туристичну.

 

На знімку: Влад, Руслан і Оксана завжди радо зустрічають відпочивальників.

 

Бурганови серйозно підійшли до своїх нових обов’язків: на вулиці Виноградній придбали захаращену ділянку в 15 соток і заходилися її розчищати. У спритних руках завзятих господарів вона швидко перетворилася на затишне подвір’я із газоном, виноградником і трояндами, альтанками та дитячими майданчиками. А навколо двоповерхового будинку, як доміно, виросло 20 приміщень, у яких у гарячий сезон мешкає до 50 туристів. Для безпеки по периметру ведеться відеоспостереження, щоб завадити непроханим гостям.
Садибу назвали на честь господаря — «У Руслана». Вартість проживання — помірна: бо клієнти бронюють номери за півроку, їздять сюди роками зі Львова, Стрия, Луцька, Києва, Дніпра, а також Білорусі... і друзям рекомендують. Подружжя Бурганових працює за принципом: «Клієнт завжди правий!». Недарма у книзі відгуків відзначають їхню порядність, чуйність та турботу, а ще — домашню атмосферу обійстя. 
На комфортний відпочинок гостей працює вся родина. Господиня Оксана — просто майстер-шеф у кулінарії! За невелику доплату вона готує відпочивальникам смачні обіди та вечері, пече пироги і тістечка. До слова, гарнір заправляє власноруч збитим маслом із домашньої сметани: родичі тримають корову і постачають молочні продукти і власникам, і гостям. Тесть Руслана — водій — забезпечує трансфер. Уже наступного дня після приїзду створюється враження, що гостюєш у старих добрих знайомих. Тож я розпитала подружжя Бурганових про історію їхньої родини. І вони охоче розповіли.
Оксана — місцева, з Генічеського району. А Руслан — татарин, родом із Середньої Азії. Його, осиротілого в 11 років, разом із 7-річним братиком Наілем забрала до себе старша сестра Роза, яка вийшла заміж і переїхала в Україну. Згадує, як вчив нову для себе мову: українські букви вставляв у російські слова. Саме у школі в Новоіванівці вони й познайомилися. «Мене для Оксани привезли», — жартує Руслан.
Він швидко опанував математику українською, вступив до Васильківського авіаційно-технічного училища. На другому курсі побрався з Оксаною, яка саме закінчила Бериславське педучилище під Херсоном і почала вчителювати. Отримавши диплом за спеціальністю «Авіаційний технік», Руслан за розподілом потрапив в Одеський військовий округ (Оксана там вчила офіцерів української). Довелося йому попрацювати і будівельником у Туреччині та Чехії. Цей досвід дуже знадобився Русланові під час спорудження власної оселі.
Якось відпочивала художниця з Києва і на знак вдячності запропонувала щось намалювати на стіні бесідки. «Око! Бо в Туреччині його вважають оберегом», — вигукнув Руслан. Тепер щороку те велике око «зустрічає» новоприбулих.
У 1990-х роках Руслан звільнився з армії, бо обіцяного житла не було, тулилися по квартирах. Коли у 1993-му народився Владик, поселилися в Оксани в Генічеську. Тож рішення про будівництво власної оселі підтримала вся родина.
Гарячий сезон для Бурганових — літо! На зиму всі споруди консервують. Але склавши руки не сидять: проводять ремонти, оздоблювальні роботи, виливають із бетону садові фігури. То кують, то зварюють.
До речі, Владислав також успадкував підприємницьку вдачу батька: після здобуття спеціальності «Фінанси і кредит» у Дніпровській академії митної служби заходився організовувати власну справу. У сусідньому селі купив 8 соток, за 40 метрів від моря, звів два комфортабельні дерев’яні будиночки, які здає в оренду.
Та добросовісне ведення бізнесу стало прикладом не лише для сина. Сусіди Бурганових — колишні їхні відпочивальники: теж купили ділянку, щоб і собі розвиватися.
Коли говориш про відпочинок на Арабатській стрілці, то багатьох бентежить інше сусідство: за 60 км — Чонгар і «кримнашисти»! Але місцеві запевняють, що тут абсолютно спокійно. І на пляжі у спекотний день яблуку ніде впасти. Азовський курорт — більше для сімейного відпочинку з дітьми або для тих, хто не вміє плавати. Дорослим доводиться робити довгу прогулянку морем на глибину. Піщана коса розділяє унікальні водойми — тепле й неглибоке Азовське море й одне із найсолоніших озер — Сиваш.
Азовське море може похвалитися не лише піщаними пляжами, а й 92 елементами з таблиці Менделєєва. Як стверджують лікарі, йод, бром і сірководень корисні для м’язів та обмінних процесів в організмі. А тутешні дуже рідкісні мулові сульфідні грязі помічні в лікуванні багатьох хвороб.
Натомість туристичні принади Арабатської стрілки досі не розкручені: геотермальні джерела, солоні озера з лікувальними грязями і ропою, мальовниче Рожеве озеро на місці колишнього Сільпрому... Але, на жаль, те ж Рожеве озеро у Приозерному гнітить своїм занепадом: уже на підступах до водойми видно розкидане розбите скло, а туристи з дітьми мусять йти босоніж (взуття грузне), наражаючи себе на небезпеку. Крім того, багато нарікань на бруд на пляжі, не дуже розвинену інфраструктуру. 
Місцеві вважають: якби дали статус курортної зони, що давно обіцяють, то все змінилося б на краще. А поки що курортна інфраструктура на Арабатці розвивається зусиллями приватників і сільрад. З початком децентралізації тут акумулюється частина прибутку від податків, завдяки яким уже змогли обладнати дикий пляж: зробити заїзд, туалети. За останні роки провели вуличне освітлення, налагодили централізоване вивезення сміття з обійсть, забезпечили кожного господаря контейнерами для сміття. Іржавий радянський водогін замінили на пластиковий.
Майже у всіх власників є альтернативне енергозабезпечення — сонячні колектори — екологічно чистий нагрів води. Одне слово, завдяки таким дбайливим господарям, як Бурганови, у Генгірки — велике майбутнє.

Людмила ОПАНАСЕНКО.
Фото автора.

Херсонська область.