Скажіть, ну що можна написати про погоду?! Звичайно, символічно можна розповісти про буденну самотність... Але хіба це не межа банальності — правдивої й хворобливої?Сніг завжди вселяє в душу самотність. Це єдине почуття, яке не викликає жодних емоцій, яке супроводжується винятково порожнечею. Близько третьої ночі руки самі потягнуться до ноутбука, відкриють одну із соціальних мереж, знайдуть когось на іншому кінці світу і надішлють йому повідомлення:
«Знаєш, я дуже сумую за нашою перепискою... Коли в Києві випав перший сніг, я остаточно переконалася в тому, що всі навколо самотні. Допиваючи зранку чашку холодної кави, вони розбігаються у своїх справах, кутаючись від холоду в пальто. Але найжахливіше усвідомлювати, що з тисячі облич, які промайнули за день, на жодному ти не помітив навіть тіні посмішки. Навіщо я пишу це?.. Не знаю, але сподіваюся, що ти зрозумієш».
Судячи з першого рядка месиджа, повідомлення призначалося комусь іншому. Але той інший навряд чи зможе зрозуміти. Або прийняти...
Біля парадного входу чорний кіт ретельно щось шукає в заметі. Скільки зусиль витрачає на це! Через півгодини він повністю зникає у купі снігу, стирчить лише кінчик його чорнющого хвоста. Через мить кіт вибирається зі сніжної пастки зі шматком замерзлого тухлого м’яса в зубах. Цікаво, чи злякає його термін придатності здобичі? Аніскілечки! Він жадібно кидається на їжу. І його задоволене муркотіння, здається, заглушає навіть гуркіт машин на дорозі.
На лавці під старим лисим каштаном спить бомж, присипаний снігом. Цікаво, що йому сниться? Напевно, затишне тепле житло, любляча родина й багатство... Але якщо придивитися уважніше, то можна помітити те, як він жадібно облизує сухі потріскані губи. Що за дурна звичка все ідеалізувати?! Ні! Жоден дім, наповнений радісними криками дітей, йому не сниться! Пластиковий стаканчик і літр горілки — ось головні образи його сновидіння.
Ближче до обіду зі школи повернуться додому діти. Угамувавши голод гарячими супами, вони підуть на вулицю. До самого вечора бігатимуть, сміятимуться, несамовито кричатимуть, граючи в сніжки. Ну, скажіть: як можна працювати в такій обстановці?! А може... Може, це я в душі настільки зачерствіла й злилася зі стандартними турботами й справами, що мене почали дратувати щирість і чуже відверте щастя? Може, моя душа стрімко «схудла» і бовтається десь у коліні чи п’ятці? У п’ятці?!
Так, під сумну музичну композицію Ludovіco Eіnaudі «Experіence», ще один день повільно, наче молоко в каві, розчинився в сутінках.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
