За останні два роки бойових дій у наближених до лінії розмежування населених пунктах Луганщини багато що змінилося на краще. Насамперед відремонтовано житлові будинки та соціальні об’єкти, пошкоджені під час обстрілів, налагоджено транспортний зв’язок, поліпшено медичне та соціальне обслуговування і головне — з допомогою саперів розміновано частину сільськогосподарських угідь. Та все ж місцеве населення продовжує жити в умовах небезпеки і стресу, який спричинено не лише постійними обстрілами, а й відсутністю роботи, тих благ, які люди мали до початку бойових дій, і зневірою в те, що незабаром війна закінчиться.
На знімку: Микола Лукінов задоволений — візок саме для нього.
Фото надано ЦВС у Сєверодонецьку.
Людей у військовій формі, що заходили у двір, 87-річна Марія Олександрівна побачила у вікно. «Хто це?» — подумала з тривогою. За ці чотири роки жителі прифронтової Трьохізбенки, здавалося б, звикли до всього: і до вибухів снарядів, і до військових зі зброєю. Але як тільки до когось у хату заходять люди у камуфляжі, мимоволі стискається серце. Вони прийшли з доброю чи поганою звісткою?
До Марії Олександрівни військові завітали і з доброю звісткою, і з добрими намірами — привезли їй візок для пересування. Занесли його у двір, почали збирати. А Марія Олександрівна тим часом виглядала у вікно і думала: оце б якби ходили ноги, вибігла б у двір, запитала у хлопців, що їм треба. Може водички... Але кляті ноги не хочуть ходити, тому життя обмежилось чотирма стінами та постіллю. Колись були у Марії Олександрівни й ходунці, подаровані благодійниками. Але якось вона з ними впала і так забилась, що більше не хотіла користуватись. Якби ж то був візок... Тоді б і Марія Олександрівна світ бачила, і доньці Валентині, яка її доглядає, було б значно легше. Мати й донька живуть лише на одну пенсію Марії Олександрівни, і живуть бідно. Для Валентини роботи в селі немає, до пенсійного віку їй ще чотири роки, отже, купити інвалідний візок цій сім’ї не по кишені. А тут приїжджають офіцери ОЦ ЦВС ОТУ «Північ» в Сєверодонецьку і привозять такий чудовий подарунок. Ну як же не порадіти!
Такі засоби пересування для людей з інвалідністю отримали ще два літні жителі Трьохізбенки. За інвалідом першої групи Василем Іщенком сьогодні доглядає мати, якій вже під 80 років. Така маленька, худенька, але витримує велике навантаження, бо на ній і город, і турбота про сина. Завдяки матері наполовину паралізований Василь міг раніше пересуватись на візку, але він був дуже старий, «варений-переварений», до того ще й дуже вузький і згодом зовсім зламався. Нині чоловік може сидіти лише у подушках, але так хочеться на свіже повітря! Коли офіцери ЦВС привезли йому візок, він дуже зрадів. Не лише за себе, а й за матір. Можливо, тепер вона матиме менше турбот.
Миколі Лукінову теж поталанило стати «іменинником»: йому військові привезли візок саме такий, як треба. Він чоловік огрядний, тому йому потрібний такий засіб пересування, що витримує велику вагу. Той візок, що Микола Дмитрович інколи брав напрокат в односельця, був для нього замалий.
— Ми привезли візок, зібрали його і я жартома кажу: «Давайте, дядьку, «мерседеса» вашого перевіримо», — розповідає офіцер цивільно-військового співробітництва Сєверодонецька Андрій Горбатюк. — Він засміявся, а дружина каже: «Зараз я його підготую». Через деякий час, опираючись на палицю, з допомогою дружини він вийшов до нас. Ми допомогли йому зійти зі сходів, посадили у візок... Микола Дмитрович був дуже задоволений. Візок підійшов йому за розміром. У бабусі він був більш легкий, складався, тобто легкий для транспортування. Ми коли визначали, кому який потрібно виділити, то зрозуміли, що старенькій підійде саме такий. Тим паче, що з ним буде легше вправлятись і її доньці. Бабуся розчулилась, плакала, була дуже задоволена.
Усі три візки доставили волонтери на наше прохання. Вони німецькі, доволі якісні та зручні. Ми вперше вручаємо їх населенню прифронтової території. До цього привозили і роздавали гуманітарні товари, зокрема одяг, комплекти постільної білизни, побутову хімію тощо. Потреба у візках є і для інших мешканців Трьохізбенки, переважно це люди похилого віку, тому ми тримаємо це питання в полі зору. Заявки зібрано і зафіксовано у Центрі ЦВС. Тільки-но з’явиться можливість вручити їх людям, що потребують такого засобу пересування, ми із задоволенням це зробимо.
За інформацією секретаря керівника Трьохізбенської військово-цивільної адміністрації Ольги Стрельникової, засобів пересування у селищі потребують ще п’ятеро мешканців. Здебільшого це літні люди, які перенесли інсульт. За чотири роки бойових дій інфаркти та інсульти стали найпоширенішими серед місцевого населення, бо людям дуже важко справлятися зі стресами. Керівник ВЦА Трьохізбенки Віталій Великонда вже звернувся до багатьох інстанцій та благодійників з проханням забезпечити візками усіх жителів громади, які не можуть пересуватись самостійно, і розраховує на позитивний результат. Такого ж результату чекають і офіцери ЦВС в Сєверодонецьку.
Луганська область.
