Військовий парад як терапія для суспільства: капітулювати не збираємося!
Обговорення того, чи варто проводити військовий парад у Києві на річницю незалежності України, перетворюється на щорічне змагання «позицій», здебільшого емоційних. Особисто я — за проведення параду. Аргументую.
Військові паради — це традиція, яка прийшла з Давнього Риму, Месопотамії, Єгипту, місць, де зародилася сучасна цивілізація. Отже, це частина військової, суспільної та політичної європейської традиції.
Проведення параду — це перевірка готовності армії, яка демонструється суспільству (з латини «paro» перекладається як готовий). Парад — це не тільки тріумф, коли святкується перемога (як би не накручували «експерти»). Йдеться про демонстрацію спроможностей збройних сил до захисту держави, яка відбувається в присутності політичного керівництва та суспільства.
Нагадаю активним та пасивним критикам, що до 1994 року військові паради в Україні не проводилися, бо політичне керівництво демонструвало «миролюбність» та абсолютне небажання створювати національні збройні сили. І за часів Віктора Януковича вони були скасовані, бо країну готували до поглинання Росією. А російському «брату», вочевидь, не дуже хотілося бачити ані українських військових, ані українських прапорів у Києві.
Військовий парад на День Незалежності — це не тільки марш вулицями столиці. Це нагода передати бойові прапори нашим бригадам Збройних Сил України. А також можливість відзначити тих, хто отримав бойові нагороди та ордени. Це нагадування нашому суспільству, що армія не планує капітулювати. Про те, що нарешті ми усвідомили, що незалежність здобувається в боротьбі за свободу, а не на трибунах. Привід укотре згадати всіх, хто загинув, всіх, хто тепер у небесній сторожі України. Більше того, маршем крокують не тільки курсанти, а й ті, хто четвертий рік тримає українське небо. Щоб ми могли жити мирним життям у своїх містах та селах.
Аргументи на кшталт того, що вся бойова техніка має бути на передовій, мають як мінімум недалекоглядний вигляд. На щастя, українська армія перебуває в усіх важливих стратегічних пунктах. Частина техніки поїде на фронт після параду, як це було вже неодноразово, частина лишиться.
У демократичній країні кожен може критикувати дії політичного керівництва держави, але вважати, що українська влада є гіршою за російську окупаційну в умовах війни — означає, що російська пропаганда перемогла здоровий глузд. Більшовицькі агітатори, які розкладали війська Центральної Ради, Директорії, Гетьманату якраз і робили ставку на те, що, мовляв, у запіллі — самі вороги. Результатом стала 70-річна окупація України Радянською Росією. Пам’ятаймо про це!
Військовий парад — це нагода запросити наших союзників подивитися на сучасні Збройні Сили України і нагадати ще раз всьому світу про російсько-українську війну, а також про те, що ми продовжуємо боротися за нашу незалежність. Не за окремі клапті Слобожанщини, Приазов’я чи Донщини, а за право бути незалежною державою, яка сама розпоряджається своїм майбутнім.
Певна частина українського суспільства часто закриває очі на те, що відбувається на фронті. Від слабкодухості. Від перевтоми. Страху. Військовий парад — це також і форма терапії, яка призначена суспільству для профілактики байдужості до того, що відбувається на сході країни. Він демонструє, що в нас немає найсильнішої армії Європи або світу, якби того не бажалося. Але є наша українська армія, яка виконує свій обов’язок перед українським народом. Передусім.
Слава Україні!
Станіслав ФЕДОРЧУК,
голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини».
