Мешканець Калинівки Демидівського району Рівненщини Володимир ЛЮДВІЧУК нещодавно відзначив 97-й день народження (на знімку він саме під час святкування).

Дитячі та юнацькі роки Володимир Дем’янович провів у селі Адамівка в оточенні польських, чеських і німецьких колоністів та поселенців, відтак блискуче засвоїв мови, якими спілкувалися односельці різних національностей.
У роки Другої світової війни Володимир Дем’янович служив у... чехословацькій армії Людвіга Свободи. Коли ж у післявоєнному розбраті повертався додому, то під час фільтраційних заходів потрапив у жорна радянських контррозвідників. Учорашній боєць чехословацької армії дипломатично послався на обставини власної долі, які завадили стати червонозоряним воїном.
У післявоєнній Адамівці В. Людвічука пригнітила доля молодшого брата Антона, якого за намовою мешканців одного з сіл звинуватили у зв’язках із бандерівцями. Пильні й швидкі на розправу енкавеесники не забарилися з арештом і вироком суду — 25 років таборів! Старший брат розпочав власне розслідування, і вималювалася несподівана розв’язка: Антона Людвічука обмовили помилково. А виною всьому — його схожість зі справжнім повстанцем. Так Антон повернувся до рідні: залізні аргументи старшого Володимира допомогли визволити молодшого брата із тюрми.
За кілька років після війни Володимир Людвічук зустрів Катрусю Остапчук із Миколаївки. У шлюбі Людвічуки дали життя п’ятьом синам — Антону, Святославу, Олександру, Миколі, Віктору. Життєві вітри рознесли їх по Україні: Віктор мешкає в Острожці, Святослав — у Млинові, Микола — у Києві, Олександр господарює неподалік батьківської садиби — в Демидівці. Найстаршого Антона стежки долі привели у Миколаїв, де звив родинне гніздечко. На жаль, дванадцять років тому трагічний випадок укоротив йому життя. Через невиліковну хворобу також рано осиротила рідню дружина і мама Катерина Якимівна. Очевидно, що в серці Володимира Дем’яновича залишалося тепло й для донечки, тому невісток він прийняв як найрідніших.
Ставлення сільського інтелігента до книг та інтелектуальних скарбниць — надзвичайне. Десятки років зберігав різні газети, в яких знаходив те, що хвилювало душу і збагачувало розум. Тут далося взнаки не тільки виховання в культурному середовищі трьох народів, а й кілька десятиріч роботи листоношею. Читання для довгожителя завжди було улюбленим заняттям. На жаль, нині через проблеми із зором не може занурюватися у газетно-книжковий світ.
Володимир Людвічук для мешканців Калинівки та інших навколишніх населених пунктів був своєрідною паличкою-виручалочкою в багатьох життєвих ситуаціях. І не тільки через доброту свою, а й завдяки освіченості: багатьом писав листи за кордон, бо досконало знав не тільки розмовну польську, чеську, німецьку мови, а й грамотно писав ними.
Вищий пілотаж лінгвістичної освіченості калинівця — контрольні роботи з німецької мови для студентів. Послугою свекра успішно користалася і невістка Людмила, навчаючись у педагогічному інституті. За сімейними клопотами їй руки не доходили до німецької, тож цю ношу взяв на себе Володимир Дем’янович. Причому викладачі вишів браку в контрольних не виявляли. Володіє він і російською, трохи гірше — французькою мовою.
...Зрозуміло, я поцікавився, що додавало життєвої снаги та енергії Володимиру Дем’яновичу. Ось кілька «рецептів». Очевидно, далися взнаки генетичний потенціал і щира віра в Бога. Крім того, Володимир Дем’янович ніколи не курив і не зловживав алкоголем. Багато ходив пішки, мешкає в мальовничій місцині із чистим повітрям. Віддає перевагу рідким стравам. Полюбляє хатню прохолоду. Ще одне джерело енергії Володимира Людвічука — гумор та оптимізм. І в 97 років сипле тонкими та іскрометними жартами. Крім того, ніхто від нього не чув кривого слова, а лихослів’я калинівцю огидне. Як на мене, тримають літнього мудреця на білому світі також доброта, душевна щедрість і внутрішня культура.

Віталій ТАРАСЮК.
Фото автора.

Млинів Рівненської області.