Поки в Кропивницькому, місті на Інгулі, триває полеміка щодо необхідності частково реставрувати чи бодай звільнити від порослі земляні вали фортеці Святої Єлисавети з метою приваблення до міста туристів, в інших куточках України схожі суперечки, здається, вирішено позитивно. І туди люди охоче їдуть звідусіль, щоб на власні очі побачити пам’ятки історії. Це при тому, що військово-оборонно-тюремні споруди ті далеко не завжди слугували на благо українського народу і його майбутньої державності. Як от фортеця Меджибіж, що на Хмельниччині.

Межибоже називалося місто із земляними валами часів київського князя Ізяслава Мстиславовича в ХІІ столітті. Звідкіля така назва? Від географічного розташування при впадінні річки Бужка в Південний Буг (давня українська назва Бог). Тобто поселення між богами. У ХІ столітті магнатами Сенявськими тут збудовано величні муровані фортечні стіни, замок з вежами, палац.

Але досить заглянути до радянських енциклопедичних видань, щоб відпало бажання охороняти перелічене. Адже володіли всім цим то литовські, то польські, то турецькі, то російські феодали! А в центрі міста стояли лавки вірменських, грецьких та єврейських здирників-купців... Утім, не забуваймо, що Меджибізький замок, як «один із найдавніших і найвидатніших фортифікаційних ансамблів Західного Поділля, в якому гармонійно поєднуються географічний ландшафт і особливості планування», будувався переважно руками українського люду, зводився на його поті й крові. Як, до речі, й фортеця Святої Єлисавети на Інгулі.

Коли туристи милуються спорудами епохи Відродження, оглядають найвіддаленіші закапелки колись неприступної фортеці, вони, мабуть, насамперед згадують, як у роки Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 років її кілька разів захоплювали (мирно і збройно) козаки Богдана Хмельницького. Ці стіни пам’ятають його славних сподвижників: Івана Ганжу, Максима Кривоноса, Данила Нечая.

У 1846 році в складі археографічної експедиції тут побував Тарас Шевченко. А з початком Української революції 1917 року в район Меджибожа перекинули корпус генерала Павла Скоропадського. Майбутній гетьман тоді зі штабом розташувався в замку, щоб через два місяці тут з’явився «Перший Український корпус».

У Державному історико-культурному заповіднику «Меджибіж» триває реставрація, працює наукова група, проводяться численні культурні заходи. Щорічно наприкінці серпня відбувається фестиваль «Стародавній Меджибіж». Замок переповнюється лицарями, принцесами та різними міфічними героями. Реконструктори історичних подій з усієї України приїздять сюди, щоб взяти участь у боях, стрілецьких турнірах, конкурсах костюмів та менестрелів (середньовічних співців і музикантів). Недарма серед туристів Меджибізька фортеця одна з найпопулярніших в Україні.

Коли вже здобуде популярність фортеця на Інгулі, адже вона тісно пов’язана з долею останньої, Нової (Підпільненської), Запорозької Січі?