У молодої вінницької художниці Людмили Салтан у шухляді лежать два(!) неопубліковані романи і декілька творів малих літературних форм, а картин — не один десяток.
Майстриня пензля і слова Людмила Салтан (ліворуч) під час участі у пленері «Подільська вольниця».
Вона вирізнялася з-поміж учасників пленеру «Козацька вольниця-2018» не тільки своєю молодістю. Небагатослівна, уважно стежила за кожним порухом пензля маститих художників, які впродовж останніх десяти днів липня працювали на «Козацькій леваді» — у культурному центрі, створеному добре знаним митцем із Тульчина Михайлом Довганем. «Такі зустрічі — найкращі уроки», — зізналася пані Людмила, продовжуючи «ловити» кожну деталь маститих майстрів. Її роботи теж зачаровують. Ознайомитися з ними вже мали можливість відвідувачі виставок у Вінниці та Києві.
Молодій художниці неабияк пощастило — у неї дуже гарний вчитель. Йдеться про талановиту художницю Аліну Славгородську. Родом із Запоріжжя, нині вона мешкає у Тульчині. Людмила використовує кожну можливість, щоб попрацювати разом із майстринею. Щорічні пленери «Козацька вольниця» — одна з таких нагод. Крім того, пані Аліна гарний психолог, щира, відверта людина. Навчатися у неї — одне задоволення. Молода художниця не приховує цього.
Людмила Салтан приємно здивувала не тільки своїми живописними роботами.
— Ви могли б оцінити мою прозу? — з таким запитанням звернулася через Фейсбук. — Дещо з написаного мною читали Андрій Чебикін, Михайло Довгань, моя наставниця Аліна Славгородська... Схвалюють, але хотілося б почути думку когось із літераторів.
Надіслала роботу з дещо загадковою назвою — «Москіти». З першого речення стало зрозуміло: думки викладає людина, яка володіє словом. Описані епізоди уявлялися настільки зримо, ніби бачив їх на екрані. «Як же ти прочитала думки дорослих! — думалося під час читання. — Підслухала?» Це ж треба так вміти: через буденний епізод — дружині не вдається умовити рідного чоловіка почепити на вікно москітну сітку — передати непрості сімейні стосунки, показати, наскільки різними є люди, які мешкають під одним дахом! Психологічний твір! Викликає у душі десятки почуттів і... сльози. Принаймні я не міг їх стримати, дочитавши написане до кінця.
— Вам, Людмило, є сенс писати і дбати про свою майстерність! — відповів після прочитання.
— У моєму письмовому столі лежать два написані романи(!!!) і декілька творів малих літературних форм, — відповіла пані Людмила. — Народилися вони протягом трьох останніх років. Саме стільки часу пишу картини і прозу водночас. Один роман писала впродовж року, другий — приблизно шість місяців. У проміжку між ними бралася за короткі жанри. Це як для художника етюди...
— Хтось із письменників читав ваші роботи? Друкували їх?
— Ні, бо ні з ким не знайома...
Зателефонував голові обласного осередку Національної спілки письменників Вадиму Вітковському. Попросив оцінити написане обдарованою, без сумніву, майстринею барви і слова. У її літературних текстах стільки ж відтінків, як і на полотнах кольорів. Не все ще досконале. Нічого дивуватися, сказала ж пані Людмила — тільки три роки пише прозу і картини. Причому без фахової освіти в обох царинах (за фахом біолог, випускниця Вінницького педуніверситету імені Коцюбинського). Зате наділена умінням бачити і відчувати те, що не завжди вдається іншим. Заглиблення у деталі — одна з вагомих граней її обдарування. На мою думку, саме деталі і проникнення в них автора «тримає» читача і глядача біля її творів. Побажаймо Людмилі Салтан піднятися на вершину в обох царинах — образотворчому мистецтві та літературі.
Віктор СКРИПНИК,
лауреат премії «Золоте перо» Національної спілки журналістів України.
Фото автора.
