Четвертий рік рідня бореться за честь і гідність бійця, котрий загинув на Донбасі

Це сталося 1 березня 2015 року. Трагічна звістка, що прийшла із Слов’янська, сколихнула Суми. Загинув капітан Іван Волков, командир 3-го взводу роти міліції особливого призначення «Суми». 16 лютого військовий підрозділ, де він служив, прибув у зону АТО для ротації, а через два тижні 42-річний офіцер дістав поранення, несумісні із життям. Але найдраматичніше у цій історії те, що Івана Волкова вбили не сепаратисти чи російські найманці: кілька куль у нього випустив колега, також офіцер із Сум.

Світлана Іванівна та Володимир Олексійович Волкови.

 

Іван Волков.

Фото автора та з родинного альбому Волкових.

На війні загострюються грані

Таке іноді трапляється на війні. Напружені нерви не витримують випробувань, які не мали б фатальних наслідків у звичайному, буденному житті. На війні дуже часто здаються дріб’язковими і нікчемними «мирні» цінності, натомість загострюються і набувають критичної ваги моральні та психофізичні особливості людини. І якщо між особистостями складаються неприязні стосунки, це може спровокувати непередбачуваний фінал.

Саме такі стосунки, говорить сумський адвокат Сергій Рижов, виникли між капітаном міліції Іваном Волковим та лейтенантом міліції Д. Не вказуємо прізвища останнього, бо його звинувачують у вбивстві колеги, і справа вже кілька років розглядається в судах. Пишемо також «міліції», а не «поліції», бо правоохоронний орган змінив свою назву вже після смерті І. Волкова.

Адвокат вважає, що тодішнє керівництво сумської міліції порушило відомчу інструкцію, виряджаючи у зону АТО двох психологічно несумісних співробітників. За словами С. Рижова, існує задокументований висновок відомчого психолога про те, що між загиблим та його вбивцею неодноразово виникали конфлікти. Тому трагічна подія у Слов’янську — вина не лише її учасників, а й посадових осіб, котрі повинні були передбачити усі ризики та наслідки психологічної несумісності двох озброєних чоловіків.

«Ваня був справжнім патріотом»

Батьки Івана Волкова, Володимир Олексійович та Світлана Іванівна, живуть у невеличкому будиночку в Сумах. Це житло правильніше назвати хатою — ніде немає і натяку ні на «євроремонт», ні на дорогі меблі чи електроніку. Та подекуди видно місця, де син устиг докласти рук: за словами Світлани Іванівни, вони були у Вані золотими.

— Він був справжнім патріотом і пішов у зону АТО добровольцем, — розповідає Володимир Олексійович. — Ваня дружив з Аніщенком — разом колись займалися спортом, і коли той загинув, повернувся із похорону і сказав: «Я піду замість нього».
(Олександр Аніщенко — спецпризначенець «Альфи», полковник СБУ, Герой України, Почесний громадянин міста Суми, котрий, вже, будучи пораненим, у зіткненні з ворогом біля Слов’янська прикрив собою бойових побратимів. — Ред).

— А знаєте, як Ваня формував свій взвод? — запитує у мене Світлана Іванівна. — Адже не було нічого: ні бронежилетів, ані навіть одягу. Ми зібрали гроші і поїхали до Києва, де купили синові все необхідне. Але ж він був членом збірної України із пожежно-прикладних видів спорту, неодноразовим чемпіоном республіки і в командному, і в особистому заліках. Ваню багато хто знав, і коли стало відомо, що він вирішив йти добровольцем на фронт, відгукнулося багато людей. Ванін друг, котрий служив у французькому легіоні, відправив дві посилки із натовським обмундируванням, і цього вистачило, аби практично повністю екіпірувати міліцейський підрозділ. За словами Олексія Волкова — брата вбитого міліціонера, посилки, які прийшли від сумчанина-французького легіонера, складалися із 23 мішків із військовою амуніцією.

— А пізніше син одержав ще й дві посилки із Польщі. Також усе пішло на взвод, — каже Світлана Іванівна.

— Зібрав допомогу й інститут «Гіпрохім», — додає Володимир Олексійович. — Адже це — наш рідний колектив, причому ми не лише разом працювали, а й багато хто жив в одному дворі. Наші діти разом зростали, ходили в інститут до спортзалу. Ваню всі добре знали...

(Інститут «Гіпрохим» у Сумах тепер має назву «ПАО «Укрхімпроект». — Ред.).

Світлана Іванівна та Володимир Олексійович Волкови живуть на дві пенсії. Вони не такі малі, як у багатьох інших літніх людей, але все одно на «комуналку» йде левова частка сукупного доходу сім’ї: субсидії на домоволодіння не призначили, бо там зареєстрований іще хтось, хоч насправді не проживає. Та на матеріальну скруту батьки загиблого військовослужбовця не нарікають, кажуть, що головне для них — відстояти добре ім’я сина, котрий загинув, як герой.

Статусу члена сім’ї загиблого учасника бойових дій немає ні в кого із рідних Івана Волкова — ні у батьків, ні у брата, ні в дружини, ні в дитини.

Запитання без відповідей

То як насправді загинув Іван Волков? Саме це і є головним запитанням, на яке і досі немає відповіді. Точніше, якась відповідь є, але з нею в Сумах не погоджується ніхто, хто добре знав Івана Волкова та хоч трохи обізнаний із обставинами тієї ночі.

Надзвичайну подію у Слов’янську розслідувала Ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області, бо саме в той час відбувалося переформатування міліції у поліцію. Головний висновок, якого дійшли розслідувачі, — Іван Волков загинув «за обставин, не пов’язаних із виконанням службових обов’язків».

Після довготривалих домагань батько загиблого, Володимир Олексійович, одержав відповідь із Департаменту кадрового забезпечення МВС України. Вона датована 18 вересня 2015 року: «Волков І. В., незважаючи на умови бойової готовності, необхідність реагування на зміни оперативної ситуації, дозволив підлеглим і стороннім особам розпивати спиртні напої у розташуванні підрозділу, чим порушив вимоги Дисциплінарного статуту органів МВС... Вказані порушення у подальшому стали причиною конфліктної ситуації між Волковим і Д., внаслідок чого останній, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, вчинив злочин».

У надії на Феміду

Уже три роки Волкови оскаржують у судах результати розслідування, проведеного спецкомісією за фактом загибелі сина, брата, чоловіка і батька, та домагаються справедливого покарання для вбивці. Спочатку два провадження, адміністративне та кримінальне, розглядались у Слов’янську Донецької області, потім їх передали до Сум. 14 червня 2018 року Сумський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким визнав протиправним та скасував висновок спеціального розслідування обставин нещасного випадку, що стався з І. Волковим. Суд зобов’язав спецкомісію УМВС України в Сумській області переглянути раніше зроблені висновки та «провести службове розслідування відповідно до чинного законодавства».

Якими будуть результати чергового розслідування, наразі незрозуміло. Суд і раніше зобов’язував комісію «переробити» раніше виконану роботу, але у наступному документі залишився попередній висновок: Іван Волков сам винен у тому, що загинув, бо допустив розбалансування трудової дисципліни та пиятику серед підлеглих.

Олексій Волков говорить: одразу ж після загибелі брата експертиза встановила, що він зовсім не вживав алкоголю. П’яним був саме його вбивця. А «шкідлива звичка» насправді процвітала у підрозділі, яким командував не Іван, а лейтенант Д. Через це, власне, Івану Волкову й доручили командування одразу двома взводами та зобов’язали скрізь навести порядок. Д. перед строєм оголосив підлеглим, що передає командування Волкову, і очевидці кажуть, що зробив він це із важким серцем. Можливо, ще й через це вбивця випустив шість куль зі свого «Макарова»? Коли приходить колега, якому ти, м’яко кажучи, давно не симпатизуєш, та приймає на себе командування військовим підрозділом, яким раніше керував ти, — хіба це не може бути тим останнім імпульсом, який долає міліметрову відстань від пальця до курка? Але коли так, це зовсім не узгоджується із «побутовою» версією трагічного випадку — нібито капітан Волков загинув НЕ при виконанні службових обов’язків.

Навряд чи хто спроможний побороти пияцтво у чоловічому колективі за два тижні — а саме стільки часу було у капітана Волкова, коли він прийняв на себе командування новим взводом. Але якщо Іван не пив, а бесідував із тепер уже підлеглим п’яним Д. — можливо, він проводив із ним виховну роботу, і це також перехилило шальку трагічних терезів? Чи розглядали ще й таку версію члени комісії, проводячи розслідування трагічного випадку? На це запитання у нас також немає відповіді.

У будь-якому випадку, каже адвокат сім’ї Сергій Рижов, капітан Іван Волков був направлений у зону АТО наказом керівництва УМВС в області, він мав при собі табельну зброю, яку після закінчення відрядження повинен був здати в Сумах, і аж до цього моменту знаходився при виконанні службових обов’язків. Але комісія вважає інакше, а саме її висновок є наразі головним документом у цій справі.

Олексій Волков вважає, що могла мати місце ще одна причина вбивства брата. Після загибелі Івана він нібито знайшов у його телефоні компромат на посадових осіб, відповідальних за стан справ і у роті спеціального призначення «Суми», і на об’єктах, які охороняв цей військовий підрозділ. Звичайно, це серйозне звинувачення, але й на нього доведеться відреагувати тим, хто претендує на справді об’єктивне і всебічне розслідування вбивства.

За словами Олексія Волкова, комбікормовий завод, який мав охороняти взвод лейтенанта Д., порізали на металобрухт, і зробити цього не могли без «благословення» десь нагорі. Іван Волков загинув під час четвертої ротації, а після трьох перших, повертаючись до Сум, він нібито інформував керівництво про випадки мародерства у Слов’янську. Так це чи ні, також залишається нез’ясованим.

Чи покарають убивцю?

Офіцер міліції Д. багато місяців провів у СІЗО. Спочатку він нібито повністю визнавав свою вину, але опісля відмовився і тепер говорить, що зізнання від нього домоглися під тиском, і що насправді Івана Волкова застрелив К. Хоч К., стверджує адвокат Сергій Рижов, на момент вбивства перебував за 250 метрів від місця вбивства — щодо цього є задокументовані покази свідків.

Попри це, Зарічний районний суд м. Суми змінив для Д. запобіжний захід. Якийсь час колишній лейтенант міліції, котрий так і не став офіцером поліції, ходив з електронним браслетом, але тепер, за словами всіх моїх співрозмовників, абсолютно вільно пересувається містом: його кілька разів бачили на центральному базарі Сум.

Цікаво, чи хтось перевіряв у цей момент Д. на правомірність такого пересування і його можливість впливати на свідків?

Сумська область.