Проекти великого, середнього, малого гербів України, прапорів і печаток, корогов, низки нагород Української Народної Республіки, серед яких — Хрест Симона Петлюри та Воєнний хрест, таблиці військових одностроїв, численні мистецькі праці, зокрема «Альбом гербів українських земель», — далеко не повний перелік творів відомого геральдиста Миколи Битинського (1893—1972). У Музеї Української революції 1917—1921 років відбувся круглий стіл, присвячений 100-річчю УНР та 125-літтю від дня народження визначного митця, одного з найвідоміших дослідників української символіки. Директор музею, кандидат історичних наук Олександр Кучерук, знайомлячи учасників заходу з біографією геральдиста, котрий народився у містечку Літин на Вінниччині, зазначив, що Микола Битинський був офіцером Армії УНР, брав участь у бойових походах. У міжвоєнний період жив у Празі, де 1929-го закінчив Український педінститут імені Драгоманова й отримав диплом «педагога середніх шкіл із правом викладати історію, історію мистецтва й археольогію». Герольдмейстера Української революції завжди цікавила символіка. Заступник головного редактора видавництва «Родовід» Богдан Завітій, презентуючи на круглому столі сигнальний примірник великого альбому «НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення», окреслив значення постаті митця на тлі геральдичних здобутків УНР, за часів якої було затверджено державні герб, прапор і гімн.
Богдан Завітій презентує альбом «НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення».
Фото Георгія Лук’янчука.
Микола Битинський на замовлення військового міністерства УНР в екзилі створює проект Хреста Симона Петлюри — тризуб разом із мечем вписує у чорний розширений хрест. Цей давній український знак прикрашає його проекти грамот, обкладинок, заставок і малюнків для часопису «Гуртуймося», який видає разом із полковником Василем Филоновичем.
— Про тризуб Микола Битинський писав: «Без огляду на загадковість і нез’ясованість походження та річевого значення тризуба, цей український найстаріший знак має для нас незвичайно високу історичну і геральдичну вартість. Найбільша вага його і цінність полягає саме в тому, що той тризуб, як князівський і володарський родовий знак, мав певну внутрішню традиційну сталість, а найголовніше — був уже в найдавніших часах знаком нашої Київської Держави», — нагадує слова геральдиста Богдан Завітій.
Дослідники зазначають, що Микола Битинський, створюючи проекти великого, середнього і малого гербів України, спирається на геральдичні традиції, що з давніх-давен існували на наших теренах. Богдан Завітій, демонструючи твори геральдиста, підкреслює, що у проекті великого герба Битинського синій щит із золотим тризубом опертий на орденський ланцюг та складені навхрест бунчук і золоту корогву з хрестом. Щитотримачами тут виступають київський архангел Михаїл та галицький золотий лев у короні.
Довкола, на вінку із дубового і лаврового листя, автор розміщує п’ять щитів, на яких 29 гербів. На першому, що символізує Правобережжя, поєднані символи Київщини, Волині, Поділля, Брацлавщини, Берестейщини, Херсонщини, Бессарабії і Холмщини. На другому щиті — Лівобережжя із гербами Гетьманщини, Переяславщини, Чернігівщини, Запоріжжя, Таврії з Кримом, Слобожанщини, Сіверщини і Стародубщини. Третій щит символізував Західну Україну — Галицьку, Львівську, Белзьку, Жидачівську й інші землі, Буковину. Четвертий щит — Закарпаття, п’ятий — Кубань.
У варіанті середнього герба, виданому у Відні у 1940-му як «Соборний герб України», Микола Битинський навколо тризуба подає вже шість щитів, що мали символізувати єдність українських земель. У своїх роботах геральдист особливе місце відводить київському архангелові та галицькому леву, бо «ці два герби і справді найчастіш у нас уживаються практично, і тому, що вони після тризуба займають найвизначніші позиції геральдичної ієрархії в ряді всіх наших національних емблем, як особливо важливі символи двох історичних географічно-політично-культурних центрів України — Наддніпрянщини (Києва) і Галичини (Львова)».
— У роботах Миколи Битинського бачимо глобальний ідеологічний фундамент. Тризуб обростає великим змістом, у ньому бачимо глибоку історичну логіку і держави, і нації, — наголошує доктор історичних наук Юрій Савчук.
Історики зазначають: «Якби не було митця, котрий у своїх роботах намагався розвинути ідею соборності, не було б і міцного містка між УНР і сьогоденням».
