Доля часто закидає людей у світи. Якими вони стають у чужій країні через роки, десятиліття? Хтось асимілюється, забуваючи своє коріння та рідну мову. Та більшість навіть у чужому середовищі плекає спогади про дитинство, душею лине до своєї Батьківщини.
Марія Кирилова — лірична, творча, оптимістична.
Фото надано Марією Кириловою.
Уродженці села Топорівці Городенківського району Марії Кириловій пощастило. Разом із близнючкою Галиною навчалися в Липканському педучилищі, в Молдові. Сестра повернулася додому, а Марія вийшла заміж у селі Тецканах, стала вчителем музики, а згодом — української мови та літератури. Закінчила Бельцький держуніверситет.
«Люблю свою професію, — розповідає Марія. — Працюю в Теоретичному ліцеї села Тецкани. Воно стоїть на півночі країни, межує з Румунією, оповите Прутом, розкішні сади, мальовнича місцевість. Засноване в 1577 р., згодом тут з’явилися переселенці з Росії. І досі живуть їхні нащадки, про це нагадують прізвища Андрейцови, Романови, Кирилови. Потім прийшли люди з Карпат. Одні з перших мали прізвища Бембера та Баланюк. Переселенці з Румунії утворили свої села, а українці — свої. Тецкани межують з україномовним селом Безеда i молдавськими Перерита і Коржеуци. Тут 2776 мешканців, 90% — українці, 7,6% — молдовани, жменька росіян та румунів.
Марія розповідає, що мова «тецканська» дуже яскрава та незвичайна. Цим милозвучним діалектом розмовляє її родина. Цікаві слова, незвична вимова. До прикладу, колір ліляковий — фіолетовий, бурачковий — бордовий, курітьовий — салатовий, горіховий — коричневий. Дрипці — капці, балахонка — сукня, каптурик — дитячий чепчик, суконки — чоботи.
«Цінна відмінність, притаманна тільки цій місцевості, — замість звуків [ч] та [шч] вимовляється [ш’]. Ось, ознайомтесь, будь ласка», — запрошує Кірілова.
Що хочеш? — [шо хош’]?
Ні чай, ні молоко — [ні ш’ай, ні молоко].
Чого смієшся? — [ш’ого смій’ешси].
Зачем (рос.) тобі це треба? — [заш’ем тубі це траба]?
Що ти читаєш? — [шо ти ш’ітайеш]?
Черево болить — [ш’ерво болит].
Чого ти такий чистий? — [ш’ого ти такий ш’естий]?
При тім звук «ш» завжди вимовляється м’яко перед [а], [о], [у], [и], [i], [е], і в українських, і в російських словах.
Наприклад:
[Ш’ого не спиш? Ш’ого пиш’иш? Пош’iтай на веш’ір книшку].
[Не хош’у ш’ітати, ош’і бол’ат].
«Ми, тецканці, дуже пишаємось такою вимовою, бо по-іншому не вміємо, хоча розуміємо, що це комусь і смішно, і дивно», — каже наша співвітчизниця.
У Теоретичному ліцеї, де працює Марія Кирилова, навчаються діти і з сусідніх сіл: Богданешт, Гримешт, Безеди, Слободки та Липкан. Очолює найкращий у Бричанському районі заклад директор Світлана Бурейко. Він єдиний, в якому учні складають іспит із української мови на ступінь бакалавра. Українська викладається в усіх 12 класах. Ще вивчають румунську, французьку, англійську та російську.
Щороку відбуваються олімпіади з навчальних дисциплін, і ліцей з української посідає передове місце і у районі, і в республіці. Цього року ліцеїсти Марії Кирилової привезли 4 призові місця з республіканської олімпіади — неабияке досягнення.
Наша землячка співпрацює з кафедрою славістики Бельцького держуніверситету ім. Алеку Руссо. Там запровадили республіканський конкурс «Юний дослідник» щодо вивчення історії і традицій своєї місцевості. Зі своєю ученицею Оксаною Баланюк двічі перемогли, виграли Гран-прі і ноутбук в дарунок.
Що може бути кращим, ніж присвячувати себе справі, яку любиш? Марія каже, що знайшла своє призначення в житті. У неї багатий поетичний світ. Вірші пише українською мовою.
«У кожної людини є місце, де їй затишно й тепло, незважаючи на пору року та погоду. І зовсім не має значення, чи ти дитина, мама, чи вже осінь заплела в твої коси сивину. Для мене це село Тецкани — найдорожчий куточок на всьому білому світі, бо тут проживає мій рід, моя сім’я, яка є невід’ємною частиною Молдови. Віддаю себе родині та учням, які радують хорошими результатами.
Для мене українська — це мова життя, мова моїх батьків, мова нації... І доки буде битись серце — доти писатиму вірші, бо вони — частина мене, частина Батьківщини, а також частина краю, де тепер живу і творю», — підсумовує Марія Кирилова.
Ось кілька рядків з її вірша «Молдова»:
Моя ти Молдово, яка ж ти чудова!
Барвистії квіти, пахучі сади...
Лоза до землі пригина свої віти,
І ніби шепоче: «Щасти вам, щасти».
......................................................
Для мене тут ти Батьківщиною
стала,
Тебе полюбила, як матір свою.
Тут щастя любові пізнала немало,
Тому і життя я тобі віддаю.
