За даними Луганського центру зайнятості, офіційний статус безробітного в області мають 6,5 осіб. З них роботу шукають понад 354 операторів котелень, 286 підсобних робітників, 269 продавців продовольчих товарів, далі йдуть: сторож, водій, кухар, продавець непродовольчих товарів, машиніст, бухгалтер... Більш як триста з половиною операторів котельних області, певна річ, не потрібні, й іншим регіонам країни, мабуть, теж. А от такі робітничі спеціальності, як електрогазозварник, водії, механіки, — у ціні. І не тільки на Луганщині.
Останнім часом на щитах і стовпах у Сєвєродонецьку з’явилися оголошення, в яких жителі області запрошуються на роботу в західні регіони України. Умови обіцяють хороші: висока зарплата, надання житла, соціальний пакет. В обласному Центрі зайнятості теж є низка звернень роботодавців західних регіонів країни — Тернопільської, Львівської, а також наших сусідніх Харківської та Донецької областей, які шукають передусім фахівців. Причому пропонують, за луганськими мірками, непогані зарплати. Західні регіони країни, зокрема, Івано-Франківськ, Львів, із яких більша частина населення виїхала на заробітки до країн Європи, розуміють, що людей треба втримувати зарплатою, тому піднімають її. Газозварник, приміром, за інформацією Центру зайнятості, може там отримати до 15 тис. грн, у той час, як у Луганській області середня зарплата становить 7,5—8 тис. грн. А якщо проаналізувати обіцяну зарплату з відкритих вакансій, то вона буде значно меншою — у найкращому разі до 5 600 грн.
Львівському кабельному заводу компанії «Фуджікура Аутомотів Україна», наприклад, потрібні 160 робітників, при цьому він забезпечує місцем проживання, підвозом на роботу й обіцяє платити зарплату на рівні 11 тис. грн.
Причому це мають бути не обов’язково кваліфіковані робітники. Головне — щоб у людини була хороша моторика та відсутня судимість. Словом, луганські різноробітники могли б з такою роботою впоратися.
Тернополю потрібні слюсарі-сантехніки, водії автотранспортних засобів, монтажники, складальники, Одесі — швачки, а Івано-Франківському заводу «Хлібопродукти» потрібні апаратник обробки зерна, електрогазозварник, сантехнік, і зарплату обіцяють у розмірі 15 тис. грн. Із усього видно, що люди з вищою освітою не потрібні.
Роботодавці західних областей України, певно, вважають, що на Луганщині багато переселенців, яким потрібна робота, тому й звертаються сюди по трудові резерви.
— А ситуація така, що з 300 ВПО, які мають офіційний статус безробітного, у понад 200 — вища освіта, — пояснює директор Луганського обласного центру зайнятості Сергій Болотський. — А вакансії переважно стосуються робітничих професій. Крім того, маю зазначити, що кількість безробітних на ринку праці в нас поступово знижується. Хто хотів виїхати, той уже давно знайшов собі роботу за фахом в іншому регіоні. І не обов’язково в Україні. Не таємниця, що багато хто через конфлікт на Донбасі знайшов притулок у сусідній Росії. Наприклад, виїхали на Північ, до Москви й там заробляють гроші. Сьогодні такої великої міграції, як раніше, уже немає.
Заради справедливості треба зазначити, що міграція робочої сили — процес некерований і показати його в точних цифрах неможливо. Жодна служба такого обліку не веде, і Луганщина не є тут якимось винятком. Офіційно в обласному Центрі зайнятості, наприклад, змогли назвати тільки ту кількість жителів області, які оформлялися на роботу в інші регіони чи країни через це відомство. Сергій Болотський визнав, що служба, яку він очолює, не може тримати на контролі всіх, хто відгукнувся на оголошення, розвішані по місту, і відстежити міграцію трудових резервів. Але як фахівець, припускає, що на роботу в західні регіони країни виїхало небагато людей.
— І в цьому немає політики, якогось страху бути неприйнятим у тих краях, — уважає він. — Просто наше населення... важке на підйом і хоче заробляти хоч і небагато, та в себе дома. Така ментальність. Хтось чекає закінчення війни, хтось сподівається на поліпшення економічного стану своєї території, який принесе позитивні зміни й у його житті. І в чомусь, напевно, їхні очікування виправдовуються.
Скажімо, у Сєвєродонецьку ситуація почала змінюватися з початком роботи «Азоту». Сьогодні йому потрібні фахівці, і служба зайнятості вже направила хімічному підприємству понад 50 осіб, закривши 85 поданих вакансій. Професії тут потрібні різні, починаючи від соціальних працівників і закінчуючи механіками спеціальних обладнань. Центр зайнятості сьогодні налагоджує співпрацю із заводом, створивши тут робоче місце для свого співробітника, який оперативно дізнається про створювані робочі місця й шукає фахівців. Власне, з усіма підприємствами області, які сьогодні успішно працюють, обласний Центр зайнятості налагодив тісну взаємодію. Це рубіжанські «Зоря» і панчішна мануфактура, Лисичанський желатиновий завод.
— Ми намагаємося працювати так, щоб не доводити людину до статусу безробітного, — завершує Сергій Болотський. — З тих понад 21 тис. чоловік, які звернулися до нас, статус безробітного ми дали тільки 15 тис. із них, а інших працевлаштували.
Це свідчить про те, що в області почали з’являтися вакансії, робота. А за таких обставин людина навряд чи виїде за межі області в пошуках заробітку.
