Результати вступної кампанії — це не лише емоції абітурієнтів та їхніх батьків. Для суспільства це насамперед привід для роздумів і обговорення, а для держави в цілому — основа для стратегічного планування. У будь-якому разі підсумки вступу вимагають засвоєння його уроків усіма.

У 2018 році кампанія вступу до закладів вищої освіти України вже втретє проходила в умовах так званого широкого конкурсу. Завдяки отриманій статистиці, починаючи з 2016 року, можна простежити динаміку привабливості тих чи інших закладів вищої освіти серед кращих абітурієнтів, виявити тенденції «міграції» абітурієнтів між регіонами країни. Важливість таких даних важко переоцінити. Сьогодні вони мають не просто наукову цінність, а й можуть стати певним підґрунтям для корегування державної політики у сфері розвитку людського капіталу.

Варто віддати належне Міністерству освіти і науки України: цьогорічна вступна кампанія проведена Міністерством та ДП «Інфоресурс» на високому рівні, організовано і без збоїв. За даними Міністерства освіти і науки України, затверджений обсяг прийому за державним замовленням на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних кадрів у 2018 році становить:
Як видно з таблиці, порівняно з попереднім роком, загальний обсяг державного замовлення по Україні на 10,3 відсотка менший. Найбільш суттєва структурна зміна в державному замовленні цього року відбулася за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст». У зв’язку з тим, що на початку 2018 року 142 коледжі (яких поки що за традицією відносять до закладів вищої освіти І-ІІ рівня акредитації) передано на фінансування з обласних бюджетів та бюджету м. Києва, замовлення на підготовку кадрів для цих закладів уперше робили органи місцевого самоврядування (регіональне замовлення), а відповідне державне замовлення було зменшено на 17 тис. 965 місць (майже 31,4% від обсягу 2017 року).
Утім загальне скорочення обсягів державного замовлення цього року пов’язують передусім зі складною демографічною ситуацією, хоча таке скорочення державного замовлення ми спостерігаємо уже протягом п’яти останніх років.
Спробуємо проаналізувати, які наслідки може мати нині діюча система розміщення місць державного замовлення у трьох вимірах: вибору абітурієнта і доступу його до вищої освіти, ринку праці і розвитку регіонів, та розвитку закладів вищої освіти.

Проблема вибору та доступу

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що кращі абітурієнти масово обирають кон’юнктурні та популярні спеціальності без реального розуміння, наскільки психологічно прийнятним для них буде майбутній досвід професійної діяльності. Тенденція масовості не свідчить про осмислений вибір, не кажучи вже про те, що така кількість фахівців з цих спеціальностей не затребувана економікою країни.
Інша больова точка — це невисокий рівень підготовки вступників та низькі показники набору на окремі педагогічні, природничо-математичні та інженерні спеціальності. Поріг «склав/не склав» цього року не подолали 13,7% учасників зовнішнього незалежного оцінювання: від 8,3% з біології до понад 16% з фізики, математики та німецької мови. З деяких спеціальностей державне замовлення не було виконано через недостатню кількість вступників, які віддали їм перевагу. Так, було зараховано на місця державного замовлення за спеціальностями:
014.08 «Середня освіта (фізика)» — 150 осіб, що становить 45% від відповідного обсягу державного замовлення за широким конкурсом,
014.04 «Середня освіта (математика)» — 406 осіб (67% від відповідного обсягу державного замовлення),
014.06 «Середня освіта (хімія) — 146 осіб (67% від відповідного обсягу державного замовлення),
014.09 «Середня освіта (інформатика) — 237 осіб (76% від відповідного обсягу державного замовлення).
Постає зовсім нериторичне запитання: чи буде кому навчати наших дітей у школах за такого виконання держзамовлення? Статистика підтверджує: від вступу до викладання у школах дійде не більше 50% від сьогоднішніх студентів педагогічних спеціальностей, зарахованих на бюджет. Відтак, якщо не вжити термінових заходів, то років через десять в українських школах просто не буде вчителів.
Низький рівень підготовки абітурієнтів підтверджують і дані про прохідний бал на окремі затребувані економікою спеціальності. Наприклад, на деякі спеціальності галузі «Електрична інженерія» прохідний бал у 2018 році становив усього 117, а галузі «Механічна інженерія» — взагалі 106-107 балів. Тому, зважаючи на загрозливі тенденції щодо результатів ЗНО з математики, чи не варто було б нам глибше вивчити питання зовнішнього незалежного оцінювання з математики для випускників шкіл?
Окрема больова точка — проблема доступу до вищої освіти дітей з сільської місцевості, рівень знань яких традиційно нижчий, ніж у мешканців міст. За даними Громадської ради освітян і науковців України, нинішнього року понад 50% випускників сільських шкіл взагалі не вступали до університетів, академій та інститутів, а за державним замовленням навчатиметься менше 15% сільських дітей. Думаю, ми повинні знайти шляхи раціонального вирішення цього гострого питання. Двері університетів не повинні бути закритими для сільської молоді.
Одним із способів вирішення може бути надання достатнього обсягу державного замовлення для забезпечення кадрових потреб соціальної сфери в сільській місцевості через механізм першочергового зарахування до медичних і педагогічних закладів вищої освіти осіб, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищі міського типу.

Ринок праці і розвиток регіонів

Варто звернути увагу на відсоткові дані адресного розміщення державного замовлення за областями України. Вони показують, що традиційно найпривабливішими для абітурієнтів є заклади вищої освіти м. Києва (у цьому році в Києві розміщено рекордних 27,7% місць державного замовлення, для порівняння: у 2016 їх було 26,7%, а у 2017 — 26,1%). Значно меншими, але в цілому помітними за привабливістю для абітурієнтів є також Харківська область (2018 р. — 12,5% місць держзамовлення, у 2017 — 11,8%, 2016 — 12,9%), Львівська (2018 — 11,2%, 2017 — 10,1%, 2016 — 10%), Дніпропетровська (2018 — 6,25%, 2017 — 6,1%, 2016 — 6,7%) та Одеська (2018 — 5,1%, 2017 — 5,1%, 2016 — 6,7%). У решти областей України питома вага адресного розміщення місць державного замовлення становить у середньому від 1 до 3%. При цьому різниця між питомою вагою населення регіонів (відсоток від населення країни в цілому) і відсотком місць державного замовлення в окремих областях сягає 2-3 рази. Вражаючою є також різниця середнього конкурсного балу вступників у регіональному розрізі, яка коливається від 141,4 (Донецька область) та 161,2 (Львівська область). Тобто, ми бачимо загрозливі тенденції до концентрації більш підготовлених здобувачів вищої освіти в одних місцях і поступового «інтелектуального спустошення» інших. І можемо припустити: вже існує ризик отримати депресивні регіони, в яких кількість мешканців з вищою освітою буде стрімко падати.
Останнім часом часто звучать думки про те, що в Україні сформувалося три великі університетські центри: м. Київ, м. Харків та м. Львів. Проте стає очевидним, що формуються вже й освітні «провінції». Така ситуація не дає змоги говорити про оптимальний розвиток областей. В цьому контексті потребує розв’язання проблема відсутності ґрунтовної методики визначення потреби у фахівцях з вищою освітою у різних регіонах країни, а також формування показників регіонального замовлення та фінансування підготовки кваліфікованих кадрів з бюджетів міст обласного значення — обласних центрів.
На жаль, сьогодні ніхто в Україні не може відповісти: скільки і яких фахівців нам треба буде в найближчому майбутньому? Фактично формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою відбувається без належного прогнозування їх потреби. З 2014 року Мінекономрозвитку здійснює середньострокове прогнозування потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, однак таке прогнозування навряд чи можна вважати досконалим, оскільки прогноз обмежений офіційною статистикою щодо продуктивності праці, кількості зайнятих та сфер, у яких вони працюють. Крім того, класифікатор професій, який використовується для складання прогнозу, не містить нових професій і формується без врахування думки роботодавців. Наприклад, одна з найбільш затребуваних і перспективних професій в ІТ-індустрії — професія SMM-менеджера — в ньому досі відсутня. Зайве казати, що спиратися на інтуїцію у таких питаннях, що становлять справу національної безпеки, занадто дорога для держави річ.
До цього часу не вдалося розв’язати проблему дисбалансу регіонального розподілу державного замовлення за спеціальностями. Застосування регіональних та деяких галузевих коефіцієнтів (наприклад, сільський коефіцієнт) виявилося недостатньо ефективним.
Варто звернути увагу на ще одну больову точку — міграція. Цьогорічна вступна кампанія продовжує демонструвати поглиблення внутрішньої (міжрегіональної) міграції абітурієнтів. У деяких регіонах частка тих, хто виїхав з області, в 20-30 разів кількісно переважає частку тих, хто приїхав навчатися до області. Найбільшими донорами абітурієнтів, які вступили на бюджет, нинішнього року стали Рівненська, Полтавська, Черкаська, Волинська та Миколаївська області. На навчання в інші регіони з них виїхало 60-70% випускників!
Продовжується тенденція збільшення потоку студентів, які вступають до вищих навчальних закладів за кордоном. Якщо у 2008 році в Європі здобували освіту 18 тисяч українців, то у 2016-2017 році їх стало вже понад 70 тисяч. Лише за два останні роки їх приріст становить понад 20%. Так, у Польщі, за даними на 2017 рік, навчалося понад 35,5 тис. студентів з України, а у цьому році, за деякими свідченнями, ця цифра сягнула 50 тисяч.
Як показують соціологічні дослідження, головні причини вибору навчання за кордоном — отримання диплома європейського зразка (51%), незадовільні умови життя в Україні (47%), а також отримання кращих знань (45%). Офіційних даних щодо обсягів «відпливу українських мізків» поки що не оприлюднювалося, втім ця проблема мала б стати предметом особливої уваги з боку і центральних, і місцевих органів влади.
Привертає увагу і той факт, що цього року 13% вступників (7 623 особи) відмовилися від бюджетних місць (у минулому році таких було близько 11%). На жаль, ми досі не маємо системних досліджень причин цього явища.
Також вкрай актуальним є питання формування показників регіонального замовлення та фінансування підготовки фахівців з вищою і професійною освітою з місцевих бюджетів. Зазначені проблеми потребують прийняття невідкладних рішень. Частково вони могли б бути розв’язані, зокрема, шляхом змін до умов прийому на 2019 рік, але більшою мірою — через системну і комплексну політику у сфері вищої освіти і формування людського капіталу.

Що чекає на заклади вищої освіти?

Як вже було відзначено, підсумки цьогорічної вступної кампанії (як і кампаній попередніх років) засвідчують, що впроваджена у нинішньому вигляді система розподілу місць державного замовлення за принципом «широкого конкурсу» спричинює суттєві диспропорції у державному фінансуванні вищої освіти за регіонами України. Чи можна вважати нормальним, коли понад 51% обсягу державного замовлення сконцентровано у Харківській, Львівській областях та Києві? Не має жодних сумнівів, що така ситуація вже в найближчому майбутньому може призвести до занепаду закладів вищої освіти в інших регіонах.
На думку деяких експертів, виходом може стати оптимізація мережі закладів вищої освіти, оскільки очевидно, що невелике число студентів-бюджетників рано чи пізно призведе до ослаблення великої кількості регіональних закладів, які будуть змушені приєднуватися до сильніших, або навіть взагалі закритися.
Водночас існує й інша точка зору, згідно з якою втрата місць державного замовлення може спонукати заклади вищої освіти до внутрішніх реформ і модернізації. Така модернізація має охопити освітні програми, менеджмент та управління. Стратегії внутрішніх реформ могли б стати адекватною відповіддю на виклики, що створюються політикою «широкого конкурсу». Внутрішні перетворення дали б змогу закладам вищої освіти сформувати власне відчуття відповідальності за результати набору студентів та за якість пропонованої їм освіти.
Ситуація, зрештою, показує, що абітурієнти справді прагнуть обирати освіту кращої якості. Про це свідчить, зокрема, і той факт, що не всі заклади вищої освіти провідних регіонів отримують приріст студентів, а місця державного замовлення великою мірою концентруються у тих вишах, які традиційно очолюють загальноукраїнські рейтинги і навіть входять до деяких світових рейтингів. Приміром, до рейтингу QS на 2019 рік увійшло шість українських університетів: Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», НТУ «Харківський політехнічний інститут», Національний університет «Львівська політехніка» і Сумський державний університет. Перші три з них отримали значний приріст місць державного замовлення в 2018 році порівняно з минулим роком.
Звичайно, ми маємо університети-флагмани, які вочевидь ще довго зберігатимуть домінуючі позиції в конкуренції за кращого абітурієнта. Проте це ніяк не повинно зупиняти інші заклади у прагненні актуалізувати свій кращий потенціал, виробити власні конкурентоспроможні освітні програми і завоювати свій стабільний сегмент ринку вищої освіти. Певна річ, для цього їм потрібно буде багато чого змінити у підходах і принципах своєї роботи, мобілізувати свої кращі сили, підтримати (або запросити) кращих викладачів і напрацювати ефективний менеджмент освітнього процесу. Але все це не є недосяжним. Це лише певний етап на шляху розвитку вищої освіти, лише одне із випробувань, які можна і треба успішно подолати.
Щоб допомогти університетам розвиватися і досягати лідерських позицій, профільним Комітетом з питань освіти і науки Верховної Ради України зараз розробляються зміни до чинного законодавства про вищу освіту. Зокрема, вже зареєстрований проект закону щодо зміни системи управління закладами вищої освіти (№ 8385), покликаний зробити управління більш прозорим і ефективним, і таким чином умотивувати зовнішніх інвесторів вкладати у вищу освіту кошти. Будуть також напрацьовані нові норми, що стосуються системи фінансування закладів вищої освіти. Вони законодавчо закріплять підтримку основних фондів закладів вищої освіти, базове фінансування їх технологічного розвитку, а також фінансування наукових досліджень та інноваційних розробок у загальному обсязі не меншому, ніж 20% від загального бюджету кожного державного закладу вищої освіти.
Водночас підсумки цьогорічної вступної кампанії красномовно підштовхують нас до необхідності консолідувати зусилля уряду, місцевих органів влади і закладів вищої освіти задля вироблення спільної, загальнонаціональної програми збереження і розвитку людського капіталу. Причому ключовими завданнями цієї програми, як показує життя, мають стати підтримка вищої освіти, розширення автономії університетів та створення умов для зростання економіки регіонів. Уберегти регіони від можливих загроз стагнації і депресії та дати їм поштовх для розвитку — це, мабуть, чи не єдиний дієвий рецепт зменшення потоку міграції і передумова для того, аби якомога більше наших молодих людей хотіли навчатися і жити в Україні.

Олександр СПІВАКОВСЬКИЙ, народний депутат України, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти.