В Африці учні не списують на уроках

Віктор СКРИПНИК.

18 вересня 2018 103

Як подружжя вчителів із Вінниччини навчало дітей в Буркіна-Фасо

Першого вересня Катерина і Валерій Петрики знову розпочали навчальний рік у рідній школі села Кожухів Літинського району. В трудовій біографії досвідчених педагогів був пам’ятний період -- протягом двох років працювали на Африканському континенті. Як вони потрапили в далеку країну Буркіна-Фасо і чим вона запам’яталася нашим педагогам?

Вам урядова телеграма…

-- Такої великої жаги до знань, як в африканських дітей, нам не доводилося бачити ніде, -- кажуть Катерина і Валерій.

Звертають увагу на африканську маску на стіні -- подарунок ліцеїстів з міста Бобо-Діуласо, в якому працювали українці. На іншій стіні -- картина з піску із зображенням принцеси африканського племені піль. У шафі видно частину гілки ліанового дерева. Вона нагадує їм віллу, де проживали. Саме там зрізали її. Поруч -- попільничка у формі тіла жінки. Декілька альбомів з фотографіями.

Є і менш приємні спогади, коли над віллою свистіли кулі, а пан Валерій провів тривожні хвилини в оточенні місцевих аборигенів, які спрямували на нього автомати.

Валерій Петрик не пригадує, від кого довідався про програму ЮНЕСКО, що передбачала можливість попрацювати в Африці. З першої спроби йому поїхати не вдалося. Директора школи не відпустив Літинський райком партії. У Кожухові почали готувати документи на будівництво. Директор мав керувати процесом. Через два роки, в 1985-му, Петрик повторив спробу.

-- Переважно фахівців відправляли сімейними парами, -- розповідає пан Валерій. -- Ми з дружиною -- математики. Такі вчителі там були потрібні. Зібрали необхідні документи і поїхали до Москви, в Міносвіти. Пройшли відбір і нас зарахували на курси.

Протягом року день у день вивчали французьку. Навчання було настільки інтенсивне, що, інколи, навіть вночі розмовляли французькою. По завершенні курсів їх учасникам нічого не сказали. Повідомити результати обіцяли пізніше. «Вам урядова телеграма з Москви», -- сказала одного дня листоноша. Було це через декілька місяців після повернення додому. В ній йшлося про відрядження за кордон. Двох синів відвезли до матері дружини в село на Львівщину, зібралися і поїхали.

Знали, до якої країни їдуть, -- Буркіно-Фасо. На яких умовах, скільки платитимуть -- відповіді на ці та багато інших питань дізналися на борту літака. Щось змінити, зрозуміло, вже не мали можливості. Зарплату їм встановили 330 інвалютних рублів. Більшість суми переказували на рахунок в Зовнішекономбанку СРСР.

-- Перед розпадом Союзу в банку почалися проблеми, -- згадують мої співрозмовники. -- Частина наших грошей пропала. Щоправда, вдалося купити на них автомобіль «Волга».

Уроки вчили на вулиці під ліхтарями

Переліт до місця нової роботи тривав 14 годин. Приземлилися у столиці Буркіна-Фасо Уагадугу. Місце роботи наших земляків знаходилося за 300 км від столиці, у місті Бобо-Діуласо. Туди доставили автомобілем з посольства.

-- Найбільше вразила жага дітей до знань, -- навперебій розповідають Валерій і Катерина. -- Бувало, зустрічали учнів увечері на вулиці під ліхтарями. Дома світла немає, то вони використовували вогні міста. В класах за партами сиділи по троє. Коли давали перші контрольні, думалося, зараз же спишуть одне в одного. Ніхто навіть не думав цього робити. Я потім розповідав про це на зустрічі з нашими директорами, коли повернувся додому. Чому не списують? Бо хочуть мати знання, далі навчатися. Якщо списуватимуть, не матимуть знань.

Писали олівцями. Потім стирали гумкою і знову використовували зошит.

«Французькі інспектори атестували нас з Валерієм, ми могли б з їхніми сертифікатом працювати навіть у Франції, -- каже пані Катерина. -- Просили залишалися після контракту. В нас старший син закінчував школу. Треба було повертатися додому».

Розкажи, як цвіте фламбоян

…Педагоги, лікарі, будівельники і навіть тренери працювали разом із Петриками в Африці. Зокрема, футболістів країни тренував відомий у радянські часи футболіст Анатолій Банішевський. Петрики товаришували з ним, бо вілли були розташовані неподалік. Переворот, який стався в Буркіна-Фасо, застав їх разом на віллі в спортсмена. Під час перевороту вбили президента країни. Тиждень над будівлями час від часу свистіли кулі. Навчання припинилося. Валерій з такими, як і він, чоловіками із Союзу, одного разу опинилися в оточенні місцевих аборигенів-автоматників.

-- Краще розкажи, як там розкішно цвіте фламбоян, -- нагадує пані Катерина. -- Це одне з п’яти найкрасивіших дерев світу. А кавуни там які смачні! Я після повернення зо два роки не могла їсти наші кавуни. Такими несмачними видавалися порівняно з африканськими.

Довідково

Валерій і Катерина -- випускники Львівського університету імені Івана Франка. У 1978 році Петрика призначили директором школи в селі Кожухів. Нині у нього 40-й навчальний рік. Щоправда, перед його початком чоловік уже написав заяву на звільнення з посади директора. Залишився вчителем.

Країна чесних людей

«Буркіна» -- чесні люди, «Фасо» -- батьківщина. Країна чесних людей -- так у перекладі звучить назва Буркіна-Фасо. Ще її називають «країна гідних людей». До 1983 року ця держава в Західній Африці мала іншу назву –--Верхня Вольта. У 1992 році Буркіна визнала незалежність України. Між нашими державами встановлено дипломатичні відносини.

Вінницька область.

На знімках: