У краєзнавчому музеї села Хмелева Городенківського району серед десятків вишиваних сорочок найбільше привертає увагу одна — з тризубами. Її історію розповіла місцева бібліотекарка Галина Лаврів (на знімку).

Далекого післявоєнного часу переслідували за все, як казали, «бандерівське». Можна було за таке запросто загриміти до тюрми. А в чоловікової тітки Ганни Давимуки була сорочка із вишитими спереду синьо-жовтими тризубами.
Спочатку жінка зашила зверху ті тризуби, але й далі боялася. Щось треба було з тим робити. Знайшли вихід: сорочку добре обмотали, склали до глиняного глечика, зверху для надійності також «законсервували» глиною. Та й закопали на власному подвір’ї, у гною.
Сподівалися, той скарб у глечику побуде недовго, а вийшло, що сховали на десятиліття. Аж із проголошенням незалежності бабуся наважилася відшукати сховок. На диво, сорочка була зовсім не пошкоджена.
Страх іще довго тримав стареньку, аж поки вона таки розповіла рідним про знахідку. Сорочку віддали до музею, яким опікується Галина Лаврів. Там вбрання висіло з рік. Бабуся тим часом вишила її точнісіньку копію. Оригінал забрали внуки десь до Чернівців, а в музеї висить така сама сорочка, тільки з новішого матеріалу (на знімку).

— На жаль, бабуся вже покійна, — скрушно каже її своячка. — А ще багато хотілось би її розпитати про ті страшні часи. Дякую родичці за те, що прищепила мені любов до вишивки та наших традицій. Вона мала дуже багато сорочок, рушників, але не продавала нічого із надбаного, хоч Дністром (Хмелева розташована понад річкою. — Авт.) не раз їздили охочі до дешевизни. Люди ж не особливо знають ціну тим старовинним скарбам, то продавали канадські хустки, вишивки, давні прикраси за безцінь. Бабуся на це не купилася. То я, навчена чоловіковою родичкою, й сама не продаю нічого з її колекції. Хай залишиться для нащадків та краще милує око відвідувачів музею.

Івано-Франківська область.

Фото автора.