У чинній каденції депутатів Львівської міськради рекордна кількість жінок — майже 30%. Це наклало відбиток на нові проекти та рішення у соціальній сфері, в освіті, в медицині та іншому. В числі депутаток — заступниця голови фракції БПП «Солідарність» юристка Уляна Пак.
Вона розповіла про те, що робить для міста, а також відкрила завісу над своїм особистим життям.

— Триває третій рік вашого депутатства. Що за цей час вам вдалося зробити такого, чим можете пишатись?
— Насправді таких справ уже чимало. Мабуть, скажу не лише як член робочої групи, а й як львів’янка — найважливішим здобутком цієї каденції для міста є прийняття нового Статуту територіальної громади Львова, який передбачає чимало дієвих інструментів участі мешканців в управлінні містом та навіть впливу на владу. Разом із колегами добре спрацювали над запровадженням матеріальної допомоги атовцям у розмірі 100 тис. грн. За моєю ініціативою у приміщенні ратуші уже діє дитяча кімната, де відвідувачі ЦНАПу можуть залишити своїх дітей під наглядом вихователя. Окрім того, з допомогою спонсора облаштовуємо кольоровими дитячими куточками медичні заклади Львова. Достатньо успіхів і на моєму виборчому окрузі — з руїни відновлено дитячий садок на Кульпарківській, 172 для 14 груп дітей, реконструюють Скнилівський парк і парк Виговського, встановлюють дитячі майданчики, ремонтують будинки, дороги, двори...
— У чому різниця між очікуваннями та реальністю?
— Раніше мені здавалося, що депутат лише подає запити і звернення, а виконавчі органи їх виконують. Насправді ж, щоб втілити якусь ідею належним чином, доводиться заглиблюватися в деталі. Бути потрошку архітектором, будівельником, дизайнером... Щотижня я відвідую усі об’єкти, роботи на яких ініційовано мною, спілкуюсь із працівниками і мешканцями, намагаюсь оперативно врегульовувати проблемні питання і усувати недоліки.
— Що стимулювало брати участь у місцевих виборах? Ви ж тоді мали на руках тримісячну дитину.
— Саме в декреті я почала більше часу проводити з дитиною на прогулянках біля дому, у парках, скверах і зрозуміла, що багато речей мене дуже засмучують.  З’явилося велике бажання щось змінити.
Понад те, до цього я працювала керівником юридичної служби в партії «УДАР» у Львівській області, часто допомагала міським обранцям. Тому вже знала цю роботу. І коли мені запропонували спробувати свої сили на місцевих виборах, я одразу погодилась, хоча й усвідомлювала, що шансів у мене дуже мало.
— Як відреагувала сім’я на ваше рішення?
— Чоловік і батьки мене підтримали. Дуже допомагали з доглядом за маленьким сином. Без них мені б точно не вдалось досягнути цієї мети.
— Розкажіть про особисте життя. Якою була ваша перша зустріч із майбутнім чоловіком?
— Ця «неймовірна історія кохання» розпочалася у не надто романтичний період — у грудні 2013 року, під час Революції Гідності. В офіс, де я працювала, прийшов молодий хлопець, у якого були невеликі поранення після подій на Грушевського. Він допомагав нам з організаційними питаннями.
Як відомо, революції роблять романтики. Сашко був одним із них. Тоді для мене він був колегою, дивлячись на якого, я думала, що дуже не хочу, аби цей хлопець загинув. Єдине, що в мене було з собою і що я вважала найдорожчим — це хрестик, який подарувала мама. Я віддала Сашкові свій хрестик, щоб він його оберігав.
Далі ми стали частіше спілкуватися. А за кілька місяців розпочалася війна. Очевидно, що людина, яка пережила події на Майдані, не могла себе стримати від того, щоб не записатися в добровольчий батальйон. Сашко став членом територіального підрозділу, з якого утворився батальйон «Дніпро». Час від часу приїжджав до Львова.
У липні були найгарячіші події, наступ наших військ на вже окуповані території. Батальйон дійшов до передмістя Донецька — Пісків, і вони довго утримували позиції. Коли Сашко був на війні, ми вирішили, що одружимося. Зараз у нас ростуть двоє синів — Марко і Нестор.
— Якими ви виховуєте своїх синів?
— Дуже хочеться виховати дітей щасливими людьми, добрими і відповідальними, справжніми патріотами.

Розмовляла Надія ГЕРБОВКА.
Фото з приватного архіву Уляни Пак.