Печальна звістка, немов осінній журавлиний скрик, надійшла з Хмельницького: на 72-му році життя перестало битися серце заслуженого журналіста України, довголітнього власного кореспондента «Голосу України» у Хмельницькій і Тернопільській областях

Михайла Федоровича Василашка.

Не стало невтомного трудівника пера, принципового журналіста, дбайливого літописця Подільського краю.
Михайло Василашко народився 6 квітня 1947 року в селі Куражин на півдні нинішньої Хмельницької області. Після закінчення середньої школи в селі Калюс вступив на заочне відділення факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Водночас з навчанням працює у районній пресі, служить в армії.
Після демобілізації — кореспондент обласних газет «Корчагінець» і «Радянське Поділля», завідувач кабінету радянського будівництва Хмельницького облвиконкому.
Та справжній творчий зоряний час навідався до М. Василашка восени 1990 року, коли він прийшов у новостворену газету «Голос України», де працював власним кореспондентом аж до виходу на пенсію у 2004 році. Михайло налагодив добрі стосунки з громадськими організаціями і поштовиками, з діловими колами і читацьким активом. Тут він написав чимало аналітичних матеріалів з життя краю, нерідко за читацькими зверненнями, часто бував у трудових колективах, у новостворених фермерських господарствах, охоче спілкувався з підприємливими і відомими людьми, які згодом ставали героями його публікацій. Таке професіональне ставлення до своїх обов’язків додавало авторитету журналісту як серед місцевих посадовців, так і серед всього читацького загалу. Отож наклад парламентської газети в регіоні був одним із найбільших у країні.
Нині у Хмельницькому рідні, друзі, колеги — усі, хто добре знав Михайла Василашка, попрощаються з ним. Якраз у цю вересневу пору формуються журавлині ключі, щоб відлетіти на зимівлю у теплі краї. Таким журавлем відлітає на небесні простори і душа Михайла. Тільки журавлі весною повернуться, а наш колега уже ніколи.
Але він залишиться жити у своїх дітях і внуках, у власних публікаціях, надрукованих у «Голосі України» та інших виданнях, у вдячній пам’яті колег та багатьох читачів, яким він допоміг, яких підтримав у скрутну хвилину.
Прощай, друже! Нехай земля буде тобі пухом!

З печаллю і сумом колектив парламентської газети «Голос України».