Українці можуть називати друзями лише тих росіян, які не поділяють убивчу політику Кремля. Які не шкодують з прокремлівськими пропагандистами леонт’євими, «що братній народ вижив у 2014-му». Українці можуть називати друзями тих, хто виходить на мітинги й протестує проти війни: «Грошей нема, усі пішли на фронт. Наші пенсії вбивають українців і сирійців». І вже нове покоління підхоплює пісні гурту «Телевізор»: «Этому нет оправданья, увидеть в брате врага. Это годы страданий и позор на века... Ты прости нас, Украина. Ты прости нас, за Крым и за Донбасс».

Пікет у Москві на підтримку українського режисера Олега Сенцова.

Фото Марини НАТАПОВОЇ.

Володимир ЛЬВІВСЬКИЙ (Великий Новгород, блогер):
— Мені боляче дивитися на конфлікт. Я дуже хочу миру. Так, про Україну в мене тільки гарні спогади. Навіть не можу згадати чогось хоч трохи поганого.
Я з дитинства дружив з українцями. У мене багато друзів в Україні. Я взагалі не можу усвідомити те, що триває війна. Проблем з мовою я ніколи не відчував. Навіть перебуваючи в Україні, усе розумів. Моє прізвище — Львівський. І за це прізвище мене іноді називали у себе на Батьківщині бандерівцем.
Насправді ж один мій предок по лінії батька мав ім’я Лев. Це було десь у середині ХІХ століття. Від нього й пішло прізвище. Чий син? Та Львівський! І ще, мені здається, що в ХХІ столітті воювати за території — це анахронізм. Росія й Україна — це європейські країни. Наш шлях — у Європу. Мені дуже соромно за антиукраїнську риторику й ворожу Україні політику, яку нині насаджують на моїй Батьківщині.
На муніципальних виборах до думи Великого Новгорода поширювалася інформація про кандидата в депутати Олену Михайлову. У негативному світлі розповідали про її контакти з громадськістю України. Її обзивали бандерівкою. І це тільки за те, що Олена Михайлова намагалася сама розібратися в ситуації в Україні й налагодити комунікацію між громадянами наших країн.
Нам потрібен мир. Рано чи пізно доведеться сідати за стіл переговорів. Упевнений, що в майбутньому росіянину на прізвище Львівський та українському громадянину Москаленку вдасться знайти спільну мову краще, ніж нинішнім лідерам. Бажаю нам усім дожити до тих часів.
Я хочу, щоб і в Росії, і в Україні вміли слухати. Україна не Росія. Але й Росія не Україна. Моя мати естонка. Батько росіянин. Я виріс у середовищі побутового націоналізму. Я пройшов комсомол і православ’я. Я вмію воювати. Але більше за все на світі я хочу укласти мир.

Bob Alex (Санкт-Петербург, музикант):
— «Русский мир» — маячня чи реальність?
Після кількох років неоголошеної війни Росії проти України Петро Порошенко анонсував законодавчий акт про розірвання усіх відносин між нашими країнами. Однак родинні і дружні зв’язки між людьми по обидва боки кордону жодним законодавчим актом не розірвати. У цьому й полягає проблема.
Сумнозвісний «русский мир» (або «Новоросія»), ідеологом якого була ще Катерина ІІ, став фундаментом для ідеологічного зомбування населення Російської Федерації. Мене мучить таке питання: чому Туреччина зі своїм військово-морським флотом (другим за потужністю після американського) не лізе у справи Німеччини? Турки живуть за німецькими законами, спілкуються німецькою мовою. Важко навіть уявити, що Туреччина може вимагати від Німеччини оголосити турецьку мову другою державною. А от Кремль чомусь вирішив, що Україна повинна зробити російську мову державною. У чому причина настільки неадекватної поведінки російської влади? Очевидно, у небажанні пускати Україну в ЄС і НАТО.
Мені було дуже смішно читати нещодавні новини, де Росія звинувачувала Україну в тому, що саме українські військові 2014 року збили малайзійський «Боїнг» над територією Донбасу. Виходить, нібито кілька гарних хлопців проникли на окуповану територію — до найближчого військторгу Донецька (усі ми пам’ятаємо, як Путін з телеекранів заявляв, що зброю можна купити буквально в будь-якому військторгу), взяли в комісіонці установку «Бук», опинилися з нею в певній точці й гепнули по кукурузнику. А виявилося, що це був «Боїнг».
Майдан прокотився хвилею всією Україною! Але для будь-якої революції потрібен спочатку каталізатор, а потім матеріальна підтримка. «Пропагандони» явно не вивчали основи діалектики: тоді спрацювали лише два закони із трьох — закон єдності й боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення.
Президент Янукович — ставленик Кремля — хотів і на ялинку вилізти, і при цьому не вколотися. Спочатку він вирішив (і тоді це здавалося логічним) обрати європейський напрямок розвитку, але пізніше без «накачування» з боку Путіна пішов у відкат. Більшість населення України зрозуміло: бути постійно залежними від радянського минулого — явно не те, що потрібно українцям. Настав час позбутися ідеології «совка», рішуче відректися від ленінського й сталінського минулого, не допустити повторення Голодомору й ГУЛАГу. Словом, жити так, щоб по праву пишатися своєю країною. І це ще далеко не повний список тих національних ідей і устремлінь, за які загинули відважні Герої Небесної Сотні.
Кремль, зрозуміло, шокований. Змістили Януковича, який і довів Україну до економічного дна: армії просто не стало як бойової одиниці, а валютний резерв становив п’ять доларів на душу населення.
Останнє моє питання до політичних опонентів: хіба Жовтневий переворот ніким не спонсорувався? Може, й штурму Зимового не було? Чи, може, у село прийшов п’яний, як чіп, дядя Ваня й просто так закричав: «Уперед, мужики! За землю, за фабрики й заводи! За волю!»?
На закінчення «бородатий» анекдот. Смольний. Ленін робить оголошення: «Товариші! Велика жовтнева соціалістична революція, про яку так довго говорили більшовики, відбулася! А тепер — дискотека!». Ось таку дискотеку й влаштовує досі російська влада. По-моєму, давно вже час переходити до пристрасних танців у ресторані «Блакитна устриця».

Данило ДОНСЬКИЙ (Росія — Німеччина — Ізраїль, інженер):
— Раніше на мене пальцем показували, називаючи «сіоністом». Тепер на мене теж показують, називаючи «українським націоналістом». Раніше мені казали «жид», а тепер ні. Тепер кажуть «свинюк» чи «салоїд». Щодо першого, то я взагалі не їм сала. Щодо другого, то скільки не дай, все одно «буде мало»! Не знаю, чи це прізвище у мене «не таке»? Чи це Росія така хвора? А разом з Росією хворіє й увесь народ! І спробуй розберися, хто з них більший виродок? Якщо раніше в Росії більш за все не любили євреїв, то тепер українці євреїв «первіші»! У Росії взагалі дуже важко передбачити, кого завтра сильніше ненавидітимуть!

Андрій ШАМАРІН (Москва, журналіст):
— Росія почала війну лише з двох причин:
1. Тому що хотіла.
2. Тому що могла....
Казав про це в листопаді 2014-го, знайомі кияни підняли на сміх. Путін злякався Майдану? Та ви з глузду з’їхали, він наказав з танків по школі з дітьми стріляти, СІЗО «Чорнокозове», війна на Північному Кавказі, війна в Грузії, полоній. І ВІН ЗЛЯКАВСЯ??? Наприкінці 2013 року на кордоні вже стояли російські війська, які малювали на собі емблеми миротворчих сил, готували вторгнення під виглядом миротворців. Коли я тоді це казав — з мене сміялися... А прапор так званої Новоросії ще за 5 років до 2014-го почали тягати. Символи не просто так вигадують, це найсильніший елемент пропаганди. Людей давно готували. Так, маючи родичів в Криму, поїду тільки після визволення. Крим — не мій.

Сергій ТИТАРЕНКО (Краснодар, підприємець):
— Що я можу сказати українцям, якщо у мене Україна в серці? Я люблю Неньку! І не я один із краснодарців. Ось історія. Їм шаурму на ринку. Поруч — військова частина, і часто сюди на обід забігають військові й роблять замовлення. В одного з офіцерів дзвонить телефон. Він бере слухавку й відповідає: «Ні, ніяк ні!». Потім виходить на вулицю, щоб не чули товариші, тихо й чітко каже: «Я не поїду! Який трибунал?! Я не поїду туди воювати — я по матері українець!». Бачили б ви його, коли він це казав, тихо, але залізобетонно. Дорогий камуфляж і дуже серйозний професіонал, явно розвідка чи спецназ, офіцер. Голова коня на шевроні...
А на початку березня 2014 року йшов центральною вулицею Красною. Раптом шеренги ментів уздовж тротуару. І назустріч мені мітинг, організований владою «на підтримку незалежності Криму від України». Я не зміг пройти повз. Зупинився й кричав: «Слава Україні!» і «Ні війні!». Мене одразу затримали.
Ще цікавий випадок. Іде колона Краснодаром на підтримку Путіна, попереду рокери Хірурга з животами на бензобаках, у колоні багато моїх знайомих... Кричу їм: «Як вам не соромно в цьому шабаші брати участь!». Полковник мене в спину штовхає: «Мовчи! А то посаджу надовго!». І раптом залишає мене і кричить на своїх ментів: «А це що?! Зніміть його звідти негайно, доки в телекамери не потрапив!». Дивлюся, а з другого поверху будинку навпроти якийсь очкарик вивісив аркуш паперу зі словом «Ганьба!». Менти стрибають, а дістати не можуть. Усі ворота й двері зачинено наглухо — за їхнім же наказом. Мені одразу легше стало — не я один такий. Тримайтеся, українці. Слава Україні!

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.