Про міжгірця Василя ШОВАКА можна впевнено сказати, що це справжній верховинець: хрестоматійно скромна, ввічлива і душевно щира людина... Взагалі-то, хоч нанизуй довгий ряд позитивних якостей його характеру. І, звичайно, винятково працелюбний. Незважаючи на те, що цими днями йому виповнилося красних 75 літ, він увесь у турботах. А загальний стаж його трудової діяльності — 60 років!

Ось таким — цілеспрямованим і вродливим, як у молоді роки, є Василь: майстер, добрий батько та дідусь.

Фото з сімейного альбому.

Догана за... лопату

У його натурі — не цуратися жодної роботи. Навіть чорнової. Ця риса притаманна з молодості. Залишилася і в поважні літа. А починав різноробочим у місцевому колгоспі «Радянська Верховина». Юнаком мозолився то з кіньми, то з тракторами, то з вантажівками. Особливо загартувала горянина трирічна військова строкова служба на Забайкаллі. Не лише отримав звання старшини, а й до опанованих раніше професій водія і тракториста доплюсував нову спеціальність електрогазозварювальника. Мабуть, ще й тому, що неподалік частини розташовувалося ремісниче училище.
Після повернення додому демобілізований воїн влаштувався шофером автомобіля-летучки у райсільгосптехніці, після того як здобув кваліфікацію техніка-механіка в Стрийському сільгосптехнікумі, став бригадиром трактористів, начальником мехзагону. Невдовзі (рекомендувала партія, а це не підлягало оскарженню) був переведений на посаду головного інженера новоствореної райсільгоспхімії. 1990 року повернувся у попередній колектив, щоправда, у ранзі керуючого. Перейменованому на ремонтно-транспортне підприємству віддав 14 літ невтомної праці і зарекомендував себе інтелігентним керівником із демократичним стилем управління.
Нелегко доводилося на відповідальному посту, враховуючи те, що треба було обслуговувати велику і малу механізацію одинадцяти колгоспів району, яка на ходу «підтоптувалася» і потребувала оперативного лагодження. Та ще й соціалістична економіка змушувала братися за допоміжні промисли — виготовляти товари народного вжитку. У РТП плели сітку для огорож, навіть реалізовували клітки для вигулу курчат і качат. Варто згадати і мудрий почин Василя Олексійовича. Вдосконалившись під час заочного навчання у знаменитому інституті електрозварювання ім. Патона, створив бригаду спеціалістів і газифікував житловий масив Прохідне, що територіально-адміністративно підпорядковується Міжгір’ю. Так виконав наказ своїх виборців, будучи депутатом райради, а також села Лозянський, Репинне і присілку Сухий. Дотепер йому вдячні користувачі блакитного палива за сприяння, бо очікували цей комфорт, мов небесну манну.
Різне траплялося за роботою — кумедні казуси, бувало, перемелювалися з гіркими курйозами. На горіхи перепадало і самому керуючому. Якось з обкому партії дали команду і Міжгірщині підготувати автомобіль, щоб під час огляду гідно продемонструвати в Ужгороді готовність могутнього СРСР до військової оборони у разі нападу «агресивних імперіалістів». Жереб випав РТП. Від аза до іжиці лаштували ГАЗ-53. Навіть ланцюги для коліс зарезервували для прохідності, зате забули про лопату для запасу. В терміновому порядку на бюро райкому викликали Василя Шовака й експромтом зачитали догану. У приймальні перший секретар засмученого керуючого (між іншим, його портрет у цей час красувався на районній Дошці пошани) поплескав по плечу: «Не журися, голубе, ми друзі по нещастю, бо теж маю таке покарання згори».

Був керівником, а став ковалем

Перед виходом на пенсію створив підприємство «Надія», де заснував кузню. Це дідівське ремесло до цього часу вміло поєднує з ремонтом автомобілів різних марок. «Така моя доля — мати справу з ремонтом техніки все життя», — не сумно, а навпаки, з піднесенням каже Василь Олексійович. Власний «жигульонок» зазвичай сам собі ремонтує, як і тоді, коли був начальником.
Має чимало захоплень. Насамперед енергійний грибник і дбайливий садовод, полюбляє куховарити. А який у нього дзвінкий голос! Як заспіває народних пісень, котрих багато в його репертуарі, так стіни здригаються. До речі, в минулому був учасником хору райсільгоспхімії. За нашої зустрічі в його тісній майстерні впав у вічі товстий зошит. Це один із серії щоденників, де він з дня у день десятки років скрупульозно веде запис погоди та інших місцевих подій. Подумалося: у період глобальних кліматичних змін його метеорологічні спостереження стали б у неабиякій пригоді навіть ученим-синоптикам. Окремо нотує також діалектичні перли, що характерні для верховинської говірки і солодко вплітаються у віночок барвистої української мови. Словник налічує понад тисячу слів.
Спільно з дружиною Поліною Василівною — знаним у глибинці педагогом — пишається тим, що виростили файних дітей: сина Олександра та дочку Марію. А ті порадували їх чотирма онуками: Василем, Андрієм, Настею та Олегом. Щаслива та родина, де панує злагода між усіма, — в цій істині вкотре переконує життя-буття сім’ї Шоваків.


Міжгір’я
Закарпатської області.