«Голос України» звернувся до гендиректора ПАТ «Укр-пошта» з проханням роз’яснити суть змін, які відбуваються в його відомстві.
Публікуємо відповідь:
«Публічне акціонерне товариство «Укрпошта» розглянуло Ваше звернення від 07.09.2018 № 279 про скорочення відділень Укрпошти у сільській місцевості та повідомляє.
На сьогоднішній день ПАТ «Укрпошта» має більшу мережу відділень зв’язку, ніж вся банківська система країни (11,5 тис відділень). При цьому більшість відділень (близько 80%) розташовані у населених пунктах з кількістю мешканців менше 2 тис.
Переважна більшість сільських відділень поштового зв’язку (далі — ВПЗ) — збиткові.
Через демографічну ситуацію у малих селах поштові відділення відчувають постійний брак кваліфікованих кадрів. Забезпечити зростання обсягів послуг у таких ВПЗ неможливо, через наявну багаторічну тенденцію зменшення обсягів листування та передплати на друковані видання, що є частиною загальносвітової тенденції, пов’язаної з розвитком соціальних мереж.
Рішення ситуації полягає в трансформації мережі сільських відділень.
Вона передбачає комп’ютеризацію усіх відділень зв’язку у населених пунктах, де проживає більше 2 тис. мешканців та зміну формату обслуговування у населених пунктах, де проживає менше 2 тис. мешканців (проект пересувних відділень «Сільське відділення»).
До 2016 року 80% відділень Укрпошти не мали комп’ютерів. З квітня поточного року у сільських ВПЗ вже встановлено понад 800 комп’ютерів. Загалом, під час реалізації проекту, 1,9 тис. сільських відділень зв’язку вперше буде комп’ютеризовано та підключено до інтернету. Це дасть можливість збільшити швидкість обслуговування, розширити спектр послуг, зробити їх більш прозорими (завдяки трекінгу) та сприятиме розвитку малого бізнесу на селі, в т. ч. тих підприємців, які торгують через інтернет.
Проект пересувних відділень «Сільське відділення» передбачає зміну формату обслуговування місцевих жителів у малих населених пунктах (з обслуговування у стаціонарних відділеннях на обслуговування у мобільних) і 100% покриття населення поштовими та фінансовими послугами. Спектр послуг пересувного відділення аналогічний спектру послуг стаціонарного. Сільські відділення не ліквідовуються, а переходять в інший формат — точки присутності, у яких обслуговуватиме поштова бригада. Листоноші з неповною зайнятістю (що дали згоду працювати у мобільних відділеннях) переводяться на повну ставку і пересуватимуться маршрутом не пішки, а в спеціально обладнаному авто. У великих селах (за домовленостями з місцевою громадою) залишаються листоноші села, які здійснюють обмін пошти з пересувним відділенням і обслуговують місцевих мешканців у звичному режимі.
Таким чином проект «Сільське відділення» не передбачає ліквідації відділень, не знижує соціальні стандарти, натомість дозволяє охопити послугами мешканців найвіддаленіших хуторів (оскільки поштова машина заїжджає у кожний населений пункт), навіть тих, у яких відділень зв’язку ніколи не було.
З повагою Генеральний директор Ігор Смілянський».
Поштове відділення для жителів невеликого села Мукошин Любешівського району Волинської області — це щось більше, ніж лише пошта. Це його серце і місце для зустрічей.
Фото автора.
Ми повідомляли, що «реформування» триває на Чернігівщині, Волині, Кіровоградщині. Тож порівняли зміст відповіді пана Смілянського з реаліями життя.
Чернігівщина
Пілотний експеримент «Укрпошти» на Чернігівщині, що вже реалізується півроку, показав свою направленість на знищення передплати друкованих ЗМІ. Так Корюківська районна газета «Маяк» втратила 800 передплатників, Ріпкинська «Життя Полісся» — 300, схожа ситуація і в інших. Важко очікувати, щоб була іншою ситуація щодо загальнодержавних ЗМІ. Адже в умовах, коли відділення пошти (там, де вони залишилися) працюють два дні на тиждень, а в багатьох селах вони закриваються, щоденні газети доставляються відповідно.
У листах обурених мешканців, скажімо, сіл Чернігівського району багато з них прямо говорять, що відмовляються від передплати, бо не хочуть читати новини тижневої давності. Про доставку районної газети «Трибуна хлібороба» у селі Стара Талалаївка Талалаївського району через тиждень після виходу інформує редакторка Олександра Гостра, схожа ситуація в Семенівському районі.
Тому лист генерального директора «Укрпошти»
І. Смілянського є доброю міною при поганій грі.
До того ж, про що я неодноразово писав у публікаціях, поштова реформа є знущанням над мешканцями сіл — по 2—3 години вони чекають поштового пересувного відділення, обслуговування проводиться на вулиці, у чергах — що буде при осінніх дощах, зимових морозах легко уявити. Так звані «точки доступу», про які пише пан Смілянський — це ті самі стаціонарні поштові відділення, які місцева влада скрізь надала пошті в оренду за символічну ціну в 1 гривню. У багатьох селах надають допомогу і для опалення (дрова тощо). Але рівень менеджменту в «Укрпошти» такий, що вони не можуть утримати навіть такі приміщення — скажімо, навіть у селі Кіпті Козелецького району, на людній трасі, добротне приміщення поштовики не можуть наповнити життям і заробляти на ньому.
Гендиректор «Укрпошти» хоче, щоб замість стаціонарних приміщень місцева влада надавала кімнати в сільрадах для «точок доступу» — дивне бажання і нереальне, адже, як правило, сільські ради використовують свої приміщення економно і просто не мають вільних кімнат для примх поштовиків. Тому часто, як це було в селі Карповичі Семенівського району, поштова лавка привозить газети, кидає їх у сільраді і каже, щоб ті самі розносили. А в селі Воскресенське під Черніговом покинуті газети розносить... голова місцевої ветеранської організації.
Чернігівська обласна державна адміністрація домоглася, щоб експеримент був відпрацьований на трьох районах і тільки згодом поширений на всю область. Проте керівництво пошти порушило підписаний меморандум і почало закривати відділення по всій області, що викликало масові протести селян, як у Бахмачі та селі Атюша Коропського району.
Варто додати, що цей експеримент створює людям масу інших незручностей і проблем — не можуть оплатити комунальні послуги, відправити посилку в армію, поповнити мобільний телефон тощо. Директорка чернігівської філії «Укрпошти» Олена Дорошенко радить селянам, які не можуть дійти до поштової лавки у визначені години, оформляти на когось довіреність для отримання пенсій. Тільки незнання села може породжувати такі поради, адже виходить, що для поштового обслуговування селяни мусять ще когось наймати за окрему плату.
У той самий час пошта не використовує можливості для заробляння коштів — скажімо, квитанції на оплату електроенергії розносять не листоноші, а працівники обленерго (принаймні в Чернігівському районі, як мінімум). Пошта могла б торгувати книгами, канцтоварами — але при роботі пересувних лавок замість стаціонарних відділень це нереально.
Увесь негатив від впровадження поштового експерименту селяни спрямовують на владу, яка не може зупинити його, і особисто на Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та Президента Петра Порошенка.
Василь ЧЕПУРНИЙ.
Кіровоградщина
У кількох районах уже є відділення, до яких жителі мають ходити самі, щоб отримати пенсії, періодику та кореспонденцію. Є такі і в Бобринецькому, і в Онуфріївському, і в кількох інших районах. Бо проблема нібито з наявністю працівників.
Але щодо відсутності працівників через демографічну ситуацію, це — туфта. Принаймні в переважній більшості сіл. Сьогодні там (на селі) навпаки — безробіття і селяни хочуть працювати. Крім того, вони важкі на підйом — і на Польщі та Чехії їдуть не з великим задоволенням. Бо вдома — город, господарство, хата, скотина. А не хочуть вони працювати в «Укрпошті» через мізерні зарплати в кількасот гривень та погані умови праці. У багатьох відділеннях сумістили посаду завідувача і листоноші (а ще вона і прибиральниця, і кочегар, і вантажник, і...), але ж мізерну зарплату вдвічі не підняли. Та й, наскільки можна зробити висновок, не надто шукають тих працівників. Наприклад, у Бобринецькому районі оголосили про вакансії і дали контактний номер телефона, але ніхто ніколи слухавки не бере.
Щодо «комп’ютеризації всіх відділень зв’язку» — теж повна туфта. Адже таких сільських відділень (де в населених пунктах понад 2000 жителів) у кожному районі аж... по 4—5 максимум. Принаймні на Кіровоградщині. І то — це разом із райцентрами. Наприклад, в Онуфріївському районі таких два: селища Онуфріївка (райцентр) і Павлиш. Там і раніше були комп’ютери. А тепер ще, мабуть, підвезуть старенькі з деяких сільських відділень, які закриють.
А з математикою в «Укрпошті», схоже, не дружать. Якщо загалом сільських відділень 11500, а з них 80%, де менше 2000 жителів, і їх закриють, то залишається (11500 - 9200) 2300. Кажуть, для них уже аж 800 (!) компів придбали. Це приблизно на 8 млн. грн. І це співрозмірно з річною зарплатою Смілянського. А ще умовно придбають аж... 1500? Ще на 15 млн. грн. Оце капіталовкладення?!! Анекдот! Крім того, відділення, які залишають, уже давно комп’ютеризовані. Ще одна неув’язка — закрити хочуть 80% відділень, і некомп’ютеризовані були теж 80% відділень. Адже це ті ж самі відділення в малих селах (менше 2000 жителів). То що тоді комп’ютеризують?
А тим часом грошова частка «Укрпошти» у вартості газети для передплатника вже майже досягла 50%, або майже 100-відсоткова рентабельність на рівному місці. Про такі накрутки не мріє жоден бізнесмен у жодній галузі господарювання. На прикладі Олександрівської районної газети: нинішня річна передплатна вартість газети «Вперед» — понад 256 грн. З них понад 100 грн забирає «Укрпошта». За тиражу в 2500 примірників — це більш як 250 тис. грн. Іншими словами, редакція сама забезпечує зарплатою 4—5 працівників пошти або придбання щороку 25 комп’ютерів. І так — лише одна районна в кожному районі, яких лише на Кіровоградщині 21. Якимись дрібними масштабами мислять, коли — про справу, і величезними, коли — про зарплату керівництва.
Крім того, і далі має місце незаконне стягнення з передплатників за вартість самої операції передплати (квитанції). Яка чомусь значно збільшується зі збільшенням періоду передплати.
Наразі в області потерпають за те, як розрекламовані «автолавки» «Укрпошти» здійснюватимуть доставку в зимовий період. Адже при такому стані доріг і наявності снігоприбиральної техніки в зимову пору населені пункти стають недоступними, і туди, не те що на віддалені хутори, поштове авто не доїде. Ще більше — жителі похилого віку віддалених хуторів і вулиць, яким дістатися до місця стоянки автівки в центрі села чи мерзнути там в її очікуванні просто нереально.
І ще виникає запитання — а скільки «точок присутності» буде в кожному селі? Поки що, за результатами експерименту, випливає, що одна. Та якщо навіть буде 2—3, то про які маршрути підвезення йдеться? Обіцянка перевозити місцевих листонош маршрутами має смішний вигляд.
Мабуть, варто запропонувати «Укрпошті» інший експеримент — проїхатись керівництву разом із власкорами «Голосу України» до тих віддалених сіл, про які вони так легко розповідають.
Вл. інф.
Волинь
Листи — через місяць, газети — раз на тиждень, пенсія — на четвертий день
Такі досягнення поштовиків Волині на шляху до повторення досвіду Чернігівської області.
Подібне «поштове щастя», як на Чернігівщині, де пенсіонери бігають за поштовими лавками на колесах, поки що не прийшло на Волинь. Але організатори реформи вже попереджають, що збираються вже цієї осені скоротити 33 поштові відділення з 460. Усі — у сільській місцевості. Але результати цього «поліпшення» волиняни відчувають уже зараз. У Луцьку, наприклад, з вересня припинили в суботу розносити кореспонденцію, пенсії. Тобто суботній номер «Голосу України» тепер можна прочитати лише в понеділок. Ще складніша ситуація в селах. Так у приміському селі Липини, яке впритул підійшло до Луцька, газети розносять усього двічі на тиждень. Це в кращому разі! І мій знайомий попередив, що на наступний рік газету не передплатить: незручно читати всі п’ять номерів за один день. Хоча жителям Липин можуть позаздрити в сусідніх Піддубцях, де листоноші взагалі немає. Ніхто не хоче йти через низьку платню: і трьох тисяч не набирається за місяць. Майже рік прожили без листоноші в селі Гаразджа. І все це стосується «столичного» Луцького району. Не краща ситуація і на периферії. Кілька місяців жителям райцентру Стара Вижівка нікому було доставляти газети. І цей перелік можна продовжити. Ще ніколи так гостро не стояло кадрове питання, як зараз. Знайти людей, які б погодилися за копійки працювати листоношами, стає дедалі важче. Тим часом, як засвідчують дані, опубліковані у вересневому номері бюлетеня «Журналіст України», керівництво «Укрпошти» отримує височенні, нічим не вмотивовані винагороди. Так у першого заступника генерального директора з фінансів Олександра Чернявського середньомісячна заробітна плата за минулий рік становила 543 тисячі гривень, у першого заступника гендиректора, керівника операційного блоку Олександра Перцовського — 508 тисяч, у генерального директора Ігоря Смілянського — 329,9 тисячі гривень. Загалом у системі «Укрпошти» торік по мільйону і більше гривень отримало 32 чиновники. Що стосується директора Волинської дирекції Івана Шевчука, то згідно з декларацією за минулий рік він заробив 583 тисячі гривень. Сподіваюся, що в 2018-му цей показник буде вищим.
Восени минулого року, під час перебування в Луцьку Володимира Гройсмана, я поцікавився в керівника уряду, чи знайома йому ситуація в «Укрпошті», де верхи отримують космічні заробітки, а головна фігура пошти — листоноші, копійки. Попередивши про можливі наслідки такої диспропорції, коли залишиться лише начальство, а розносити газети і листи буде нікому. До того воно і йдеть. Щоправда, тоді Володимир Борисович пообіцяв, що дасть доручення міністру інфраструктури розібратися з цією проблемою. Але лише пообіцяв. Бо влітку цього року хтось із моїх колег поставив Володимиру Гройсману, коли той прогулювався вулицею Лесі Українки в Луцьку, подібне питання. І у відповідь почув теж саме: «Доручу міністру інфраструктури».
А тим часом при такій ситуації з доставкою газет, а інакше як катастрофічною її назвати не можна, під загрозу поставлена передплата періодики на наступний рік.
Не кращі справи з письмовою кореспонденцією. Пригадую конфуз, який трапився 6 червня на урочистостях з нагоди Дня журналіста в Луцьку. На них, як і годиться, слово для привітання надали головному поштареві області Івану Шевчуку. Добре, що його почув, інакше б не знав, як добре працює пошта Волині, які вона високі місця займає в Україні. Уже і збиралися аплодувати, аж тут руку підняв колишній багаторічний керівник обласного телебачення, заслужений журналіст України Костянтин Пирожко.
— Дозвольте, розповім, як добре працює наша пошта?
— Можна, можна, — поблажливо погодився перервати себе промовець.
— Так ось, — продовжив сивочолий ветеран, наперед смакуючи ефектом свого наступного повідомлення. — Напередодні Нового 2018 року я вирішив привітати народну артистку України Людмилу Приходько. А щоб листівка прийшла вчасно, вкинув її ще 25 грудня в центральному поштовому відділенні, розташованому в тому самому будинку, що й дирекція пошти. І коли, ви отримали, Людмило Іванівно, моє привітання?
— 24 січня, Святославе Костянтиновичу, — відповіла запрошена на врочистості Людмила Приходько. — Рівно через місяць.
Сценка мала настільки комічний вигляд, що зал замість оплесків вибухнув дружним реготом. Смішним було і те, що актриса живе за кілька сотень метрів від цієї злощасної поштової скриньки.
Засновник і багаторічний директор Любомльського історичного музею (тепер пенсіонер) Олександр Остап’юк, розповів, як вітав листівкою з днем народження відому волинську художницю Валентину Михальську, прикуту до інвалідного візка. Так ось, лист до живописця в село Хворостів, до якого якихось двадцять кілометрів, йшов чотири тижні. Відтоді, як зізнався Олександр Дмитрович, намагається передати вітання знайомим і друзям в якийсь інший спосіб, але не поштою, яка часто підводить. На жаль, подібні випадки трапляються часто. Листи на пошті чомусь вважають зайвим клопотом, звідси і таке ставлення до них. У цьому не раз і сам переконувався.
Є проблеми і з видачею через поштові відділення пенсій населенню.
— Ми виплачуємо пенсію з 4 по 25 число, — розповів Волинському телебаченню начальник головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області Петро Філіпчук. — Фінансування виплат відбувається покалендарно, а пошта працює в селах по три-чотири дні на тиждень. Якщо робимо це через установи банків, а вихідні в суботу-неділю, намагаємося провести фінансування в п’ятницю, щоб не було заборгованості. А пошту якщо в п’ятницю ми фінансуємо, то доставка буде в кращому разі у вівторок або лише в середу-четвер, бо в понеділок кругом вихідні. Гроші вже чотири дні перебувають на рахунках, але не доставляються людям! Ми стараємося дотримуватися графіка фінансування, але й пошта повинна знайти якісь інші підходи що самої процедури обслуговування пенсіонерів, щоб зменшити цей період проходження грошей. Інакше будемо залучати банківські установи.
Власне, традиційні поштові послуги займають далеко не перше місце в доходах волинських зв’язківців. Можливо, через це і таке ставлення до них.
— Поштове відділення в Дольську працює в принципі не тільки як поштове відділення, а як повноцінний магазин, не сплачуючи при тім жодних податків, — поділився своїми роздумами перед волинськими телеглядачами голова Дольської сільської ради Любешівського району Ігор Кузьмич. — Місцева влада закриває очі і на ковбасу, печиво, інший крам, мовляв, тільки виконуйте свої безпосередні обов’язки — доставляйте людям пенсії, перекази, посилки, газети, листи... Але навіть на тому вони чомусь не можуть вижити. Наразі всі хочуть закривати, «оптимізовувати»: ФАПи, школи, поштові відділення. Але, вибачте, а що для людям хочете дати, що відкрити?!
Готуючи цей матеріал, планував зустрітися з директором Волинської дирекції «Укрпошти» Іваном Шевчуком. Але той навідріз відмовився надавати мені будь-яку інформацію про роботу поштовиків і пообіцяв, що і заступники вчинять так само. Забув, напевно, що його служба аж надто публічна, що про роботу пошти можуть розповісти її клієнти. Вони ж і оцінять її. Своєю чергою ми теж не забуватимемо про вас. Мене, наприклад, дуже зацікавив у вашому виступі один момент, коли ви розповідали, як листоноші велосипедом розвозитимуть пенсії, газети і листи.
— Хотів би запитати пана Шевчука, як він узимку проїде велосипедом п’ятнадцять кілометрів туди, а потім п’ятнадцять кілометрів назад за дві тисячі зарплати, — поцікавився один із глядачів вашого прямого ефіру 26 вересня.
— Якщо ви думаєте, що я не їздив велосипедом по наших сільських відділеннях і не вантажив власними руками пошту, то ви дуже помиляєтесь. Пробував — і виходило, — гордо відповіли ви чоловікові.
Тепер залишилося лише з’їздити на місце, де ви, Іване Олександровичу, вчинили це диво. Тож, до зустрічі. І не забувайте про право журналістів на публічну інформацію.
