Літературну премію на честь мецената Леоніда Гавриша, почесного громадянина Вінниці, депутата облради, керівника успішного швейного підприємства «Володарка», запровадили його земляки. Гавриш сам писав вірші, але через скромність не друкував. Мав  чудовий голос, а не виходив на сцену, бо вважав, що є люди талановитіші...

Послухати його вірші, почути одну з пісень, записану обласним телебаченням, можна було 29 вересня у день народження Леоніда Гавриша у музеї-садибі Михайла Коцюбинського (на знімку).

До речі, музей — через дорогу від «Володарки». Цього дня зібралися друзі, знайомі, колеги з роботи — вшанувати пам’ять Леоніда Тарасовича. Він пішов у кращі світи 24 грудня 2017-го. Під час зустрічі назвали перших лауреатів літературної премії його імені.

Гра з Вічністю

За фінансової підтримки Гавриша надруковано понад сто книжок місцевих авторів, швейники виготовили концертні костюми чи не для всіх народних колективів краю, спонсорували десятки літературно-мистецьких заходів. «Мало хто знає, що Леонід Тарасович багато літ товаришував і підтримував золотий голос України — Дмитра Гнатюка, — розповів ведучий заходу — письменник і близький товариш Гавриша Михайло Каменюк. — Він не афішував дружбу з видатними людьми». М. Каменюк зачитав слова, які Леонід Гавриш присвятив Гнатюкові: «Бог йому допомагає, / З ним натхнення молоде, / На сцені старості не має, / Тут гра із Вічністю іде».
Дружив Гавриш і з народним артистом Анатолієм Паламаренком. «Якось Леонід Тарасович запросив видатного майстра взяти участь в одному із заходів, — каже пан Каменюк. — Паламаренко у той час перебував за кордоном. На його приїзд не сподівалися. Та він все-таки з’явився на святі. «Якби я навіть був на Марсі, після запрошення Льоні все одно прибув би до нього», — сказав потім маестро.

«Бог біля мене...»

Улюбленою піснею Леоніда Тарасовича була «Чарівна скрипка» («Біла птаха») на слова Юрія Рибчинського, музика — Ігоря Поклада. Її виконала народна артистка України Ірина Швець. Вона та її чоловік — священик Валерій товаришували з Гавришем.
— Передостання наша розмова з Леонідом Тарасовичем відбулася під час повернення з Києва, — розповіла пані Ірина. — Їдемо, раптом він каже: «Ти знаєш, я останнім часом так сильно відчуваю, що Бог десь біля мене. Просто ось тут — показує на груди. — Не раз думаю: були часи, коли ми його покинули, а він нас — ні! Не у всіх він був. А в кого був, то називався одним словом — Совість». Трохи помовчав і додав: «Дедалі більше згадую людей, які зробили мені в житті добро. Навіть тих, кого, може, забув, а їхнє добро пам’ятається».
— У такі хвилини Гавриш розкривався по-іншому, — продовжує пані Ірина. — Бачила перед собою не заклопотаного господарника, а мудрого філософа. Востаннє ми бачилися напередодні Різдвяного посту. Разом із отцем Валерієм були у кабінеті Леоніда Тарасовича. Гавриш каже до чоловіка: «Як добре, що є ось храм через дорогу! Бігаю на роботі, кручуся у виробничих турботах, а вийду на вулицю, подивлюся на Хрест Господній, уявлю, як Христа розпинали! І що мої проблеми порівняно зі стражданнями Христа? Він же не плакав, правда? Прорвемося».

Батьківська хата

Родом Леонід Гавриш з сусідньої Кіровоградщини. Там, у селі Сабатинівка, де народився і виріс, зберіг батьківську хату. Приїздив до неї з дружиною пані Раїсою, синами, яких у них двоє, з друзями. Сходилися земляки, запрошували на зустріч до школи. «Бачив, яким щасливим почувався у такі хвилини Леонід Тарасович, — згадував письменник Василь Кобець. — Знаєте, який улюблений вірш Леоніда Тарасовича? «Не продавайте батьківської хати». Він цитував його чи не найчастіше».
Багато говорили про виняткову скромність і порядність Леоніда Гавриша, про те, що був наділений талантом любити людей. Колеги згадували, як одного разу іноземні партнери дали кредит на 12,5 мільйона доларів під... чесне слово Гавриша. Слова про Леоніда Тарасовича уважно слухав присутній у залі... Леонід Гавриш, його внук. Від імені міськради йому вручили картину, написану під час пленеру, який нещодавно відбувся у Вінниці. Письменник Микола Рябий передав свою книжку «Ще не вмерла Україна», до її перевидання причетний Леонід Тарасович. Від Володимира Петрова, з училища дизайну, внук отримав касету з відеозаписом телепрограми про діда, у ній є, зокрема, кадри, де Леонід Тарасович разом з учнями училища виконує пісню «Взяв би я бандуру...»
Внук нині опановує іноземні мови. Каже, що йому це треба для спілкування з іноземними партнерами «Володарки». Мріє продовжити бізнес Леоніда Тарасовича. «Стільки гарних слів про дідуся, як нині, ніколи раніше не доводилося чути», — зізнався внук.

Перші лауреати

Першої премії (10 000 гривень) удостоєно відомого вінницького письменника Михайла Пащенка за книжку «Легенда Володарки». «Видання — щойно з друкарні, — каже пан Михайло. — Працювати над ним почав ще за життя Леоніда Тарасовича. На жаль, він її не побачив». Другу премію (5 000 гривень) отримала Людмила Любацька, заступниця головного редактора альманаху «Русалка Дністрова» (за публікації про «Володарку» і його керівника). Третя премія — у Ганни Секрет, популярної телеведучої (за програми, присвячені Леоніду Гавришу і очолюваному ним колективу).
— Премія щорічна, — уточнив для «Голосу України» її ініціатор, головний редактор альманаху «Русалка Дністрова» Михайло Каменюк. — Її запровадила редакція альманаху спільно з обласною письменницькою організацією та колективом «Володарки». Відзначатимемо твори, присвячені здобуткам і проблемам підприємств легкої промисловості, про підтримку такими колективами і їхніми керівниками соціальних проектів. Вручатимуть відзнаки щорічно у день народження талановитого господарника-підприємця, мудрої, скромної Людини.

Вінницька область.

Фото автора.