Перший Всеукраїнський фестиваль повстанської пісні «За Україну! За її волю!», що відбувся за ініціативи голови Волинської облдержадміністрації Олександра Савченка у Луцьку, завдяки активності учасників став масштабним культурно-мистецьким та просвітницьким заходом. На сцені у виконанні професійних колективів і народних фольклорних гуртів, що приїхали з різних областей, лунали десятки популярних і відомих лише у тому чи іншому далекому селі пісні, з якими вояки УПА, що зродилася на Волині, йшли у бій.

Фестиваль повстанської пісні зібрав понад тисячу учасників з різних куточків країни.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.

— Ми знаємо ці пісні, маємо волелюбні традиції і, як 75 років тому, готові захищати свою землю, — зазначив під час відкриття фестивалю голова ОДА Олександр Савченко. — Сьогодні на Донбасі, де п’ятий рік триває війна, повстанська пісня надихає українських бійців. Коли сформувалася УПА, у нас був той самий ворог, що й сьогодні. Хлопці йдуть у бій і співають ті самі пісні. Вже створюють свої балади. Ми, українці, — мирний народ, але завжди готові дати ворогу відсіч.
— Фестиваль всеукраїнський, — каже головний режисер фесту, директор Волинського обласного науково-методичного центру культури Любов Рожнова. — Впродовж кількох років в області відбуваються фестивалі повстанської пісні у Новому Загорові, де був великий бій вояків УПА з фашистськими загарбниками, в урочищі Вовчак — тут нині діє виховний комплекс «Волинська Січ», а колись була одна з перших баз повстанців. Нині ми зібрали понад 50 творчих колективів, а це більш як тисяча виконавців, які показали, що УПА виспівала в окопах і криївках маршеві пісні, ліричні, є повстанські танго, вальс.
— Цей фестиваль для молоді, яка шукає свої життєві орієнтири, — зазначає заслужений діяч мистецтв України, культуролог, педагог Ірина Хмілевська. — Ми маємо все робити для того, аби молоді легше було самоідентифікуватися. Пісні, що сьогодні лунають зі сцени, несуть непереможний повстанський дух, виховують патріотів. Радісно, що на фестиваль приїхали виконавці з Києва, з великих міст і малих сіл, де ще живі вояки УПА, що на Театральну площу, де відбувається дійство, прийшло багато людей, які цікавляться історією.
Шанувальників мистецтва у перший день фестивалю порадували Львівська державна заслужена хорова капела України «Трембіта», ансамбль «Волиняни» Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», хор «Нескорені» з міста Червонограда, народні аматорські гурти «Козацька рада» з Рівненщини, «Джерело» із села Скулин Волинської області та інші колективи.
У рамках фестивалю кожен район Волинської області розгорнув повстанські курені і криївки, в експозиції яких було представлено історію повстанського руху.
За час існування УПА, яка в 1944 році налічувала 500 тисяч осіб, було збудовано десять тисяч криївок. У кожній вояки намагалися прилаштувати святий образ, портрет Тараса Шевченка чи Івана Франка, прикрасити лісове житло вишитим рушником, який нагадував про рідну домівку. На порозі Камінь-Каширського повстанського куреня, зробленого з гілля ялиці, нас зустрічає директор районного Будинку культури Алла Глущук. Розповідає, що криївку зі столом і лавою відтворив майстер Микола Какалюк. Перед тим як взятися до роботи, ходив до 90-річного вояка УПА, діда Якова, розпитував його, як і що робити. Вісімнадцятирічним Яків пішов у ліс «воювати з німцями і совітами». Енкаведисти, дізнавшись про це, закатували чотирьох його старших братів, котрі залишились у селі. Ніхто з них, навіть перед лицем смерті, не видав криївку Якова і не сказав, як зв’язатися з ним та іншими повстанцями.
Свої історії в Оксани Юхимчук, начальника Шацького відділу культури, і Валентини Ханзерук, директорки районного Будинку культури із Шацька, у директора музею міста Берестечка Олега Дергая, Діни Колесник з Горохівського району, які також презентували на фестивалі курені й криївки, адже для них повстанський рух — не оповідання з книги, а доля їхніх родичів, сусідів, односельців. Батько Ірини Хмілевської — Станіслав Фіть — за зв’язки з УПА був засланий у табори, він повернувся додому, а два його рідні брати навіки залишилися у ворожій для них Росії. З агресивною сусідкою довелося воювати й онукові повстанців — Сергієві, який пройшов Іловайськ, був в інших гарячих точках.
Олег Дергай у своєму повстанському курені знайомить учасників фестивалю з листівками, прокламаціями, календарями, які випускали вояки УПА. Тільки з 1948-го по 1952 рік (останній бій УПА відбувся на Тернопільщині у 1960-му) в підпільних друкарнях було випущено 350 тисяч примірників листівок і відозв. Їх теми й сьогодні актуальні. Читаємо: «Жоден з українців нехай не говорить російською мовою!». Або ж: «Українська молоде! Ворог хоче, щоб ти в забавах, танцях, музиках, пиятиках забувала про енкаведешні мордування, арешти, Сибіри!». Чи таке: «Утікайте, москалі, з української землі. Забирайте автомати і вертайтеся до хати». У листівках УПА колгоспи називаються «чорною панщиною», а наші сусіди — «московським лютим катом».
У рамках фестивалю також відбулися мистецькі акції «Ми нащадки своїх героїв», «Вишивана доля України», виставка-продаж тематичної літератури «У боротьбі за славу і честь», діяла фотозона, де на контурах літер «УПА» було розміщено десятки фотографій людей, які боролися за незалежність нашої держави.