Для стимулювання передплати, розширення кола прихильників газети, поліпшення фінансового стану часопису «Голос України» практикує розіграш подарунків серед своїх передплатників. Щасливчики вже вигравали автомобілі, міні-трактори, різну побутову техніку та приладдя, продуктові набори, коней, поросят, мішки цукру тощо. Більшість заохочувальних подарунків надали газеті спонсори. Щоб передплатники бачили всю палітру подарунків і знали підприємства-спонсорів та їхніх керівників, газета постійно давала відповідну інформацію. У цій царині не обійшлося без курйозів.
В одній центральній області зусиллями власкора для розіграшу спонсор виділив лоша. Закономірно, що після оголошення в газеті підсумків розіграшу, щасливчик зателефонував до редакції: «Де моє лоша?» Про це мав подбати власкор. А спонсор поїхав в Америку за досвідом. Без хазяїна підлеглі не наважились видати лоша. Далі — захворів кореспондент. Потім поїхав на заробітки до Східної Європи власник лошати. Така веремія закрутилась... Редакція запропонувала заміну — грошовий еквівалент. «Ні, тільки лоша». Доки шукали спільну точку дотику, лоша... стало кобилою. На такий ґешефт погодилися всі. Хто виграв? Здогадатись не важко...
Інша історія. У неї влип 70-річний киянин, який виграв мішок цукру. Зазвичай газета друкувала світлини тих, хто вигравав подарунок і коротеньку розповідь про них. Журналіст розпитав ветерана-танкіста про його славне минуле, фотокор зафіксував старенького на редакційному ганку з мішком цукру, хлопці завантажили в багажник редакційного авто подарунок і зі словами: «Дивіться завтрашню газету», — відправили старого за адресою, яку вказав дідусь.
Але так сталося, що замітка в номер не пішла. Перебив офіціоз. Це і врятувало старого. Щонайменше від сімейного скандалу.
Уже наступного дня вранці він знову був у редакції: «Не публікуйте в газеті моє фото і текст. Я вас благаю...» Виявилося, корінь зла в тому, що газету він передплачує додому, а цукор учора завіз до 40-річної молодиці — коханки. А якщо дружина побачить список тих, хто виграв подарунки? «Та я вже спалив той номер газети». Ну й підпільник, ну й старий волоцюга. Кажуть, стид хоч і не дим, а очі виїсть. Звичайно, газета не стала провокувати сімейний скандал.
Насамкінець знову про «кінську» тему. Йдеться про передплатника, який виграв не лоша, а коня. Здавалося, — радій. Тим більше, що подарунок був досить своєчасним. Через місяць щасливчик зателефонував: «Заберіть коня». Виявилось, що виграш дістався сім’ї інвалідів. А що таке кінь без воза. Для конкуру? Верхи їздити?.. У дідуся і бабусі вже вік не той. Куди вони не зверталися стосовно воза, скрізь отримували відкоша. У старих опустилися руки. Ейфорія минула.
Своїх передплатників газета в біді не залишає. Редакція знайшла спонсора, який змайстрував воза, і повернула радість прихильникам часопису. Ось такі історії.

Леонід БРОВЧЕНКО.