Таїсія Кіндратівна БУРА (дівоче прізвище Чухрій) — уродженка села Княгинин Млинівського району Рівненщини, яке на початку шістдесятих років минулого сторіччя перейменували у Зоряне. Під час зустрічі жінка вразила освіченістю, тактом, а також знаннями історії, краєзнавства і психології. Втім, вона не має вищої освіти, а знання черпала з книг, яких чимало в її кімнаті. Та й її власне життя — справжній університет...

Таїсія Чухрій.

 

Олександр Бура. 

 

Таїсія Бура з племінницею Людмилою Чухрій.

Фото автора та з домашнього архіву Т. Бури.

За панської Польщі батьки Таїсії — Кіндрат Степанович і Параска Лук’янівна — виокремлювалися серед односельців допитливістю, освіченістю і тягою до нового, були активними учасниками місцевої «Просвіти». Просвітяни влаштовували концерти у навколишніх селах, а за виручені кошти купували книги для просвітянської бібліотеки.
Звісно, в патріотично-націоналістичному дусі подружжя Чухріїв виховало й донечку Таїсію. Змалку любила читати, книги стали її життєвим дороговказом, моральною опорою і підтримкою. Після закінчення Млинівської середньої школи в 1949 році вступила до Луцького вчительського інституту. Але не судилося засівати освітню стезю добрим і вічним. В інституті склала лише першу сесію, бо згодом її затримали енкавеесники «за антирадянські погляди». Хоча звинувачення в антирадянських поглядах слідчі сформулювали вже після багатогодинних допитів студентки. До речі, дівчина ніколи не належала до націоналістичної організації, не брала участі в підпільному русі й навіть сьогодні цього не приховує. Підставою для затримання і арешту стали листи, в яких дівчина з Дубна ніжно називала Таїсію «мамою», а та у відповіді неодмінно віддячувала знайомій «донцею». Пильним і вигадливим чекістам вистачило «оперативної» фантазії запідозрити, що «Мати» — підпільне псевдо Таїсії Чухрій, і від того почалися всі біди.
Зрозуміло, що олії у багаття долили відверті відповіді дівчини на запитання слідчих. Наштовхнувшись на обурення арештованої щодо абсурдності псевда «Мати», один зі слідчих злобно випалив: «Ти нє била і нікогда нє будєш матєрью!»
В 1950-му Таїсію Кіндратівну Чухрій засудили до 25 років виправно-трудових таборів. Через кілька літ переглянули справу і на 15 років скоротили термін. Відбувала покарання біля Джезказгана в Казахстані. Після Кенгірського повстання в 1954-му, учасницею якого була разом із тисячами українців, литовців, латишів, естонців, частину непокірних відправили у Сибір — у місто Тайшет. Звідти в 1956 році вийшла на волю.
До речі, про Кенгірське повстання. У підручниках історії СРСР про нього навіть не натякали. Лише з часом в Олександра Солженіцина знайшлося місце у романі та мужність у серці, аби поінформувати світ про безчинства, які діялися в ГУЛАГу. Під час повстання загинуло майже 600 в’язнів. Спровокували спалах спротиву негідна поведінка в’язнів, засуджених за кримінальними статтями, а також «утихомирення» протесту невільників за допомогою танків.
З архівними матеріалами своєї справи, а також чоловіка Олександра Бури пані Таїсія ознайомилася із запізненням майже на сім десятиріч. У справі чоловіка констатують, що той «перебуває на нелегальному становищі», хоча Олександр тоді служив у збройних силах СРСР. Утім, один балакучий і безсовісний земляк звів на нього наклеп, відтак свій строк покарання за зв’язки з націоналістичним підпіллям Олександр Бура відбув. Заради справедливості: він і справді був членом ОУН, а ось його майбутня дружина Таїсія Чухрій жодного стосунку до повстанського руху не мала, однак жорстока і безжальна каральна машина «тюрми народів» змолола і її молодість...
Порожнім звуком виявилися слова слідчого про дітей. У шлюбі з Олександром Бурою, із яким побралися в травні 1957 року, виростили двох синочків, які потішили батьків чарівними внуками. На жаль, уже за межею вічності чоловік. Передчасна смерть забрала з життя одного з синів. Але не впала духом колишня каторжанка: на біль у неї виробився імунітет, якого не витравили ні в слідчому ізоляторі, ні в застінках ГУЛАГу...

Млинів 
Рівненської області.