Дитинство мені пригадується з теплом, світлом і якоюсь неймовірною тугою. Можливо, тому, що мами, Ніни Лобачової, уже десять років нема в живих, а батько Олександр не витримав втрати і дуже захворів. Однак, гортаючи родинний альбом, маю що згадати.
На знімку: так починалося сімейне життя моїх батьків.
Батько з мамою познайомились і розписались у Коростишеві. Через рік народилась я. Батьки багато працювали, обоє отримали вищу освіту. Майже всі мої спогади — про те, як я у когось із них була на роботі, коли не ходила в садочок чи школу. Мама вчителювала в музичній школі. Батько був будівельником.
Набудував — око не вхопить, скільки! Ще малою возив мене по великій дорозі, заїжджали на якісь заводи, я спала на куфайках і боялась КрАЗів. Пізніше розповів, що тоді відповідав за будівництво дороги на Київ. Ще згадував кумедну історію, коли працівники допустили брак, він побачив і змусив переробляти. Аж тут і справді: «До вас їде ревізор!». Батько здогадався дати команду перекопати знаки кілометрової розмітки на дорозі (де без браку було). Приїхали, подивились, минулося. Більше браку не робили.
Іще пригадую, як споруджувався в Житомирі будинок, де ми живемо. Я просилася покататися на підйомному крані, який їздив по рейках, однак мені не дозволили. Зате навчили класти цеглу.
Далі батько працював у міській раді та облдержадміністрації, в управлінні капітального будівництва, займався спорудженням житла для переселенців із Чорнобильської зони. Згадую, як удома я гортала карти майбутніх забудов у Андрушівці, Попільні, Жовтневому. Батько пояснював, яким кольором що намальовано, де які будиночки постануть. Після розбудовував Оболонь у Києві та Житомирський паперовий комбінат. З комбінату пішов на пенсію.
Думаю, що встиг він багато зробити людям добра. Коли бачу сусідів та його співробітників, вони постійно питають про здоров’я батька та передають вітання. Нині його онучка Мирослава ходить до садочка, який свого часу побудував її дідусь. Я виховую її, займаюсь журналістикою, громадською роботою і доглядаю свого тата, Олександра Івановича.
Людмила ЛОБАЧОВА.
Фото з родинного архіву.
Житомир.
