Недавній візит канцлера ФРН Ангели Меркель до Києва супроводжувався багатовекторними дискусіями в українському політикумі та ЗМІ. Учасники переймалися питаннями, з якою метою його здійснювала німецький лідер: привезла чергову «порцію» фінансової допомоги чи підтримку Президенту Порошенку у виборчій кампанії, варіанти розв’язання конфлікту на Донбасі чи рішення про заповнення української ГТС у зв’язку зі спорудженням газогону «Північний потік-2», який перебере на себе транзит вуглеводнів з Росії до Європи?
Навряд чи суспільство одержало відповіді на ці запитання з офіційних звітів і прес-конференції, адже найголовніше вочевидь залишилося «за кадром». Можливо, погляд з іншої сторони додасть більше інформації про переговори в Києві? Кореспондент «Голосу України» у Німеччині з’ясовувала це у німецького фахівця-політолога з питань східної Європи Фолькера Вайкселя (на знімку).

 

Про результати переговорів на найвищому рівні

— Пане Вайксель, чи можна говорити про певні найголовніші результати цього візиту, зокрема щодо ситуації на Донбасі?
— Про конкретні результати, особливо щодо подій на сході України, годі казати: їх немає. Якщо говорити про Донбас, як найважливіший пункт переговорів, то ситуація там опинилася у ступорі. Питання Донбасу заморожене, при тому, що звідти постійно з’являються повідомлення про вбитих і постраждалих. Вважаю, що цей конфлікт загалом уже заморожений, і якщо в цій ситуації хтось практично може зробити найменше, то це — міжнародні партнери України. Вони спроможні хіба що попіклуватися, аби конфлікт і надалі залишався замороженим. Зміни в цій ситуації можуть відбутися лише через зусилля Києва, Москви і навіть Донецька. А можливості й зусилля міжнародної політики, в тому числі Німеччини, такі слабкі, що результатів від них не варто очікувати...
— Якщо зусилля міжнародних партнерів такі слабкі, якщо у них недостатньо можливостей для політичного впливу, то чому вони не діють через більш ефективні економічні санкції? Чому Німеччина, приміром, не застосовує їх у разі з будівництвом газогону «Північний потік-2», котрий загрожує транспортуванню вуглеводнів українською ГТС?
— Так, у Німеччині є можливості тиску. Але слід враховувати, що Німеччина і оцінює їх по-іншому, і бажання змінювати цю оцінку у неї немає. До того ж Росія гарантує транзит певних обсягів газу через Україну після введення газогону «Північний потік-2» в експлуатацію. Утім цю обіцянку дуже просто... не виконувати! Адже транзит — питання економічне, а не політична обіцянка, яку легко давати, але так само легко її можна й порушити.
— На вашу думку, чи могла Німеччина взагалі відмовитися від «Північного потоку-2»?
— Уряд Німеччини вважає цей проект суто економічним, який не призводить до залежності від Росії. Щоправда, з цим багато хто не згодний, зокрема німецькі «зелені». А я вважаю, що для України такий поворот з транспортуванням газу дає переваги: завдяки йому можна буде серйозніше і конкретніше відмежуватися від Росії. До того ж газове питання завжди було конфліктним для обох сторін, також і джерелом корупції в Україні.
Загалом уся історія навколо «Нафтогазу України», його політика, починаючи з 2000 року, була фатальною для України. Одержавши прозору систему постачання газу з Європи і закупівлі його на ринках ЄС (неважливо, звідки саме цей газ надходитиме — з Росії, Нідерландів чи Великої Британії), маючи для цього технічні можливості, Україна стане більше економічно незалежною від Росії.

Про вигоди і втрати

— Але від транзиту російського газу в Європу Україна отримує щороку майже три мільярди доларів...
— Так, фінансова вигода від транзиту газу для України — важлива складова, але це не питання встановлення ціни, а чисте отримання доходів з експлуатації газогону. Тобто це той випадок, коли, не виробляючи нічого, можна одержувати прибутки. Але це й створює великі можливості для корупції. В іншому разі прибутки надходили б за умови виробництва бодай чого.
Нині країна має вигоду від того, що на її території просто лежить газогін. Хоч це й забезпечує їй багато грошей, але ці гроші погані. До того ж низькі ціни на російський газ — це для України завжди висока політична залежність від Росії, що завжди було проблемою у двосторонніх відносинах. Зокрема, у 90-х роках минулого століття, коли Росія постачала газ в обмін на політичні рішення України. Щоб вийти з цієї залежності, слід платити за вуглеводні їхню повну вартість. Тож єдине рішення для України у цьому питанні — розвивати власну економіку так, щоб платити за газ не політичною залежністю, а купувати його за європейськими цінами.

Про можливості міжнародних партнерів
 

— Чи має Німеччина інші можливості економічного тиску на Росію, крім «Північного потоку-2», якщо це будівництво не є методом впливу?
— Я б сказав, що в Німеччини немає ані такої можливості, ані бажання для цього. Нині ми спостерігаємо повзучу ескалацію у політиці міжнародних відносин, загострення їх між країнами, навіть якщо Німеччина не є їх учасником. Ці відносини начебто не мають стосунку до України безпосередньо, але й можливості навіть опосередкованого впливу на них теж обмежені. Приміром, ситуація, коли Трамп анонсував вихід з угоди про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності — договір, що діяв між Москвою та Вашингтоном з 1987 року. Незалежно від ставлення до цього факту — це означає ескалацію, бо реакція Путіна на таке рішення була загроза вже не безпосередньо Америці, а Європі. Це, з одного боку, логічно, оскільки йдеться про ракети середньої дальності: територія, куди вони спроможні вцілити — Європа. Із другого, — це водночас означає погіршення ситуації, погіршення безпеки Європи. У такому разі для Меркель, для Німеччини поле для дій зменшується.
— Чи така вже неспроможна Німеччина в її впливі на розвиток подій у Європі, зокрема й на локальний конфлікт на сході України?
— Упродовж останніх років можливості для дій Німеччини на міжнародній арені дуже звузилися, оскільки міжнародні системи співпраці, які були досі, дуже змінилися. Усередині ЄС, у багатьох його країнах з’явилися власні інтереси та системи, як, приміром, у Польщі чи Угорщині. Уряди деяких країн ЄС обрали інші напрями і сили, котрі проводять авторитарну політику. Тому стало складніше здійснювати спільну європейську політику.
Через кризу в Греції, нову ситуацію в Італії, а також неможливість дотримуватися спільної політичної лінії з США зменшилися також можливості впливу Німеччини. До влади в багатьох європейських країнах прийшли праві. Скрізь у міжнародній політиці, в політичних структурах сталися зміни, прийшли інші політичні актори, ніж ті, що досі співпрацювали з Німеччиною. І один із найважливіших — у США. Німеччина залишилася наодинці у багатьох питаннях. І хоч її позиція щодо України така само позитивна, але погіршилася ситуація зусібіч...
— Оскільки йдеться про те, що всередині Німеччини ситуація зміниться, а Меркель, можливо, не залишиться до кінця терміну її перебування на посаді глави уряду, як це позначиться на ставленні до України?
— Основна позиція Німеччини загалом до України не стане іншою. Оскільки, крім «Альтернативи для Німеччини» (АдН), немає жодної партії, яка б досі вела політику щодо України. Минули часи, коли соціал-демократи прагнули співпрацювати з Росією і модернізувати її. Серед соціал-демократів немає, або зовсім мало тих, хто вірить у те, що з Росією можна співпрацювати. Також серед «зелених» таких немає. Тобто будь-яка нова можлива коаліція, яка може утворитися у разі нових виборів, у своїх основах буде такою само до Росії, як і досі. Крім хіба що ситуації, коли до коаліції увійде АдН, чого я не передбачаю, котра підтримуватиме Росію, а не Україну.
Так само і майбутній (чи майбутня) голова ХДС також не проводитиме іншої політики щодо Росії, ніж ту, якої дотримувалася пані Меркель. Єдине, що можна додати, це значення особистості, яке мала Меркель, уже не буде. Те, що вона має особистий досвід порушення довіри, домовленостей, цього її наступник уже не матиме. Маю на увазі те, що Путін в очі брехав Меркель про виконання Мінських угод, нова людина не матиме такого негативного досвіду.

Інтерв’ю взяла Наталія ПИСАНСЬКА.

Берлін.

Фото надане  Фолькером Вайкселем.