Рятує сусідство з ринком
Через підвальне вікно перукарні видно лише взуття перехожих на вулиці. І все ж майстри за шарканням ніг у благеньких туфлях, яке чути крізь відчинену кватирку, і стуком палички впізнають 76-річну Катерину Миколаївну — мешканку будинку, в якому розміщена перукарня. «Мабуть, знову пішла шукати квартирантів», — припускає одна з майстринь.
Клієнткам стає цікаво, і вони розпитують про стареньку. Майстрині, які знають майже всіх у будинку, розповіли про Катерину Миколаївну.
Жінка заробила невеличку пенсію, однак і ту в день її виплати забирають діти й онуки. Старенька не ображається на рідню, бо тільки так може побачити їх — в інші дні ті рідко з’являються в її оселі. Жінку гнітить самотність, і вона час від часу заходить у перукарню поспілкуватися...
А щоб вижити, йде на центральний продуктовий ринок Рівного, біля якого мешкає, аби знайти квартирантів. Адже сюди привозять овочі на продаж іногородні, і їм треба десь переночувати. З цього й живе. Дехто віддячує за постій продуктами, овочами. Жінка й тому рада.
Зомліла від недоїдань
У вихідний вирішила запастись продуктами на ринку. Переді мною повільно йшла літня жінка, яка раптом похитнулась. Чоловік, котрий продавав картоплю, швидко зреагував і підстрахував, щоб та не впала на бруківку. Продавчині винесли з кіоску стільчик і посадили стареньку. Я запропонувала сердечні краплі, які завжди при мені, але вона показала рукою: мовляв, не потрібно.
Одна з продавчинь відкликала мене вбік і тихенько розповіла, що вони знають цю жінку — живе неподалік, постійно недоїдає. Легковажна донька, яка раніше мешкала в її квартирі, водила різних чоловіків (шукала свою половинку), пиячила з ними на мамину пенсію. А оце вже більше року, як повіялася з одним із них по світах, залишивши матері комунальні борги за квартиру. А та над усе боїться зостатися на старості без даху над головою, тому майже всі свої 1600 гривень пенсії пускає на погашення боргів. А на ті гривні, що лишаються, купує найнеобхідніше: хліб, картоплю. У перші дні після від’їзду доньки вона просто стояла біля лотків і вдихала аромат свіжого хліба... Ніколи не жебракувала — соромилася.
До честі продавчинь, вони швидко пішли по торгових рядах і назбирали продуктів: хтось дав овочевий набір і кісточок на борщ, хтось сала, долучилися й покупці до благодійної акції — хлібом, сметаною, макаронами, цукром... Зібрали чималенький пакунок. А чоловік продавчині зголосився завезти стареньку й зібрані харчі до неї додому. Розчулена такою увагою жінка змахнула сльозу...
Олександра ЮРКОВА.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
Рівне.
