В Україні розвиватимуть освіту дорослих, спрямовану на професійний та особистісний розвиток людини. Про це йшлося під час методологічного семінару «Концептуальні засади розвитку освіти дорослих: світовий досвід, українські реалії і перспективи», що відбувся у Національній академії педагогічних наук.

Ще кілька десятків років тому в нас це поняття пов’язували переважно з післядипломною освітою, а нині переглядають відповідно до світових тенденцій.
— Коли говоримо про освіту дорослих, треба розуміти, що йдеться про формальну і неформальну освіту, — уточнює директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна Національної академії педагогічних наук, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН Лариса Лук’янова (на знімку).

— Саме неформальна, неінституалізована освіта є гнучкішою, вона дає людині право вибору — де, коли, в якому обсязі і в який спосіб отримувати необхідні знання. Це можуть бути курси, лекції, тренінги тощо. Формальна освіта не здатна так швидко реагувати на потреби ринку праці. Тому неформальна освіта дорослих набула у світі такого розвитку. Лідерами в цьому є скандинавські країни, де в тій чи іншій формі цією системою охоплено 70—80% дорослого населення.
— Неформальна освіта дорослих — це і курси з плетіння гачком, і курси з вивчення іноземних мов?
— Саме так, хоча і дещо спрощено. Неформальна освіта об’єднує два напрями — програми, спрямовані на професійний і на особистісний розвиток. Через глобалізацію та інформатизацію суспільства наші знання швидко застарівають. Тож перенавчання потребують фахівці усіх вікових категорій. Крім того, з огляду на загальноєвропейську тенденцію до старіння населення, у нас немає іншого вибору, як заохочувати людей похилого віку якомога довше вести активний спосіб життя, працювати, бути включеними в громадське життя. А для цього треба оновлювати здобуті замолоду знання, заповнювати так званий цифровий розрив між поколіннями, який існує.
— На людей якого віку взагалі мають бути спрямовані такі програми?
— Тут є різні підходи. Спираючись на модель американського вченого Малколма Ноулза, студентів, наприклад, теж треба зараховувати до «дорослих», відповідно, на них теж мають поширюватися такі програми.
— Експерти кажуть, що наша держава не створює жодних умов для розвитку освіти дорослих...
— Можливо, не завжди вистачає ресурсів, але давайте будемо оптимістами і згадаємо, що за останній час в цій царині відбулося багато змін. Знято безглузді, створені за радянських часів вікові обмеження в системі формального навчання. У мене особисто була аспірантка, яка вступила до аспірантури у 60-річному віці, а за три роки захистила кандидатську. Раніше таке і уявити було неможливо. До речі, в ухваленому 2017 року новому базовому законі «Про освіту» освіті дорослих присвятили окрему статтю. У нас є концепція розвитку освіти дорослих, нині у МОН за участю НАПН і підтримки громадських організацій (зокрема Української асоціації освіти дорослих) розробляють проект закону про освіту дорослих. Велику увагу хочемо приділити кадровому питанню, адже з дорослими людьми мають працювати підготовлені фахівці, які вміють навчати людей з певним соціальним і професійним досвідом. Незабаром в Україні з’явиться професія «андрагог» — відповідні зміни до чинного класифікатора вже підготовлені.
Ми плануємо створити концепцію розвитку Центрів освіти дорослих. Вивчаємо міжнародний досвід у цій сфері. Співпрацюємо з Європейською асоціацією освіти дорослих та з неурядовою організацією «Німецьке об’єднання народних університетів» DVV International.
Вкладати гроші в освіту дорослих має не тільки держава, а й місцеві громади, а головне — роботодавці, бізнесмени. За кордоном — і в Німеччині, і в Польщі, і в скандинавських країнах — працюють так звані народні університети, які пропонують величезний перелік відповідних навчальних програм (комп’ютерні, юридичні, мовні курси тощо).
— Хто фінансує такі курси? Чи платить за них той, хто навчається?
— Серед них є і безплатні. Фінансування таких програм може відбуватися за такою схемою: частину витрат бере на себе держава або громада, частину — той, хто навчається. Викладачі певний час можуть працювати там на волонтерських засадах.

Бесіду вела Анна СМІЛЯНСЬКА.
Фото надано Інститутом педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН.