Кожному, напевно, відома ситуація: в родині горе, пішла у засвіти близька людина, а на всі телефони (звідки тільки така обізнаність!), як мухи на мед, злітаються-телефонують «організатори ритуальних послуг». Навперейми, часом дублюючи одне одного, пропонують — звісно, не безкорисно! — підставити своє плече, мовляв, ми і тільки ми єдині достойно і ненав’язливо подбаємо про супровід близького вам небіжчика у кращий із світів! З одного боку, воно нібито і добре, що не залишають людей наодинці з бідою, з другого ж, почувши астрономічні суми, які часто-густо просто-таки здатні вбити, розумієш, що це саме той випадок, коли виконавець може вигукнути: «за бажанням замовника — труна хоч кругла!» або «будь-яка забаганка за ваші гроші!..». Та буває й навпаки. Залишаються люди сам на сам із своєю бідою. Стукаються у владні установи — не достукаються! Зневірені готові на все. Та їх не бачать і не чують. Насамперед ті, хто мав би передусім прийти на допомогу. Безкорисно. За велінням серця. Адже це їхній службовий обов’язок... Але і бачать, і чують... Проте роблять вигляд, що то не їхня печаль!..

У редакцію надійшов лист від читача Михайла Івановича Судді. Можливо, що залишився б він непоміченим, коли б не надто сумна і просто-таки волаюча ситуація, описана у ньому. І видавалася вона спочатку невдалим жартом, фантасмагоричною вигадкою, якби б не підтвердження-відповіді від міністерств та державних установ.

Коротко суть

В останній день травня цього року у Драбівській центральній районній лікарні Черкаської області внаслідок отруєння чадним газом під час пожежі у власному помешканні в смт Шрамківка Драбівського району Черкаської області померла мати нашого дописувача — Ганна Василівна. Оскільки автор листа проживає аж на Одещині, далеко від місця, де розвиваються головні події нашої невигаданої історії, і йому для того, аби добратися до Драбівки, потрібен певний час, природно, що клопотами з організації сумних заходів, що передують похованню, зайнялася рідна сестра пана Михайла, тобто дочка небіжчиці, яка мешкала поряд із старенькою. Та, як виявилося, організація похорону — це дуже копітка й відповідальна справа. І без певних навичок, досвіду та спеціальних знань із цим годі й упоратися! Утім, як з’ясувалося, до самої організації було ще ой як далеко!
Процитуємо скаржника: «...сестра звернулася до головного лікаря Драбівської центральної районної лікарні Черкаської області з приводу видачі тіла матері для похорону. Однак їй у цьому відмовили, мотивуючи необхідністю проведення дослідження судово-медичним експертом...»

Експерта в Драбові немає

А оскільки експерта в Драбові немає, сестрі запропонували доставити тіло небіжчиці власними засобами та коштом до бюро судово-медичних експертиз у Золотоношу Черкаської області. А ще наголосили на необхідності пред’явлення там документа, який підтверджував би особу матері та факт її проживання у Шрамківці. Такий, мовляв, порядок! І це при тому, що всі документи згоріли під час пожежі!
Саме настав час вигукнути: «Агов, де ви забарилися, невтомні та ненав’язливі помічники, які готові розв’язати будь-які наші проблеми. Нехай навіть за чималеньку плату!» Та, мабуть, це не той випадок, не судилося...
Нічого не залишалося сестрі пана Михайла, як повернутися до Шрамківки. В органах місцевої влади виправити необхідні документи, і вже тільки після того їхати до Драбова, та, як їй і рекомендували, шукати та винаймати транспорт, аби доставити тіло рідної людини до Золотоноші. Уявляєте таке знущання! Для повноти картини додамо, що за життя небіжчиця була огрядною нівроку. Зважте на розбиті місцеві дороги, непристосовану таратайку, що підстрибує на кожній ямі та вибоїні, нестерпну спеку... Уявили?!! Хоч як дивно, але чомусь нікому в місцевій лікарні (що вже казати про засмучену жінку, яка щойно втратила матір!) навіть на думку не спало, що за таких обставин простіше було б для проведення розтину доставити до Драбівської центральної районної лікарні експерта? Чи не хотіли?

За все треба платити!

Але і це ще не все. Саме на той час доглядачка моргу Драбівської центральної районної лікарні була у відпустці і, щоб забрати тіло матері, сестрі Михайла Судді довелося доставити її за власний рахунок до місця роботи, адже, з’ясовується, лише у неї були ключі від моргу. Добре, що жінка відпочивала у Драбові, а не десь, скажімо, на Середземномор’ї: спробуй тоді її умовити залишити тепле узбережжя та повернутися до справ!.. Довелося сестрі нашого дописувача ще й приплатити їй за втрачений особистий час... А що залишалося робити, адже тією було висунуто вимогу, мовляв, відвезете мене до моргу, заберете тіло, затим повернете додому та сплатите за робочий день.
Зайве, напевне, говорити, що весь цей час сам пан Михайло, чимдуж поспішаючи, намагався додзвонитись на «гарячу лінію» управління охорони здоров’я Черкаської обласної державної адміністрації, сподіваючись хоч у такий спосіб допомогти сестрі. Проте службові особи управління, як твердить скаржник, були глухі, сліпі та байдужі до його горя. Дзвінки просто ігнорувалися. І це при тому, що ситуація потребувала негайного втручання та вирішення. І коли б «гаряча лінія» була справді «гарячою», то, можливо, хтось з обласного чиновництва відреагував би, напоумив та дав потрібну вказівку керівництву райлікарні, яке виявилося таким недолугим і неспроможним!
Та де там! Михайлові Івановичу, який приїхав нарешті до Золотоноші, як він пише, особисто довелося домовлятися з експертом бюро судово-медичних експертиз щодо організації якнайшвидшого розтину, оскільки спека та транспортування далися взнаки. Слово «домовлятися», якщо хтось ще, бува, тішить себе ілюзіями, варто розуміти значно ширше. І значить воно, принаймні у нашій ситуації — обговорювати, а затим і давати посадовій особі грошову винагороду за добросовісне виконання нею своїх прямих службових обов’язків...

Честь мундира — понад усе

Щоб далі не інтригувати читача, скажемо, що, як і все погане, ця сумна історія, нарешті, завершилася. Але не завдяки турботі й опіці державних установ, які мали б допомагати і прийти на допомогу у скрутну годину, а усупереч їхньому опору та повній некомпетентності відповідальних посадових осіб. Більше того, вже пізніше, 17 червня, тобто тоді, коли в допомозі вже не було потреби, та всі питання були вирішені силами самих потерпілих, на їхню адресу надійшла відповідь за підписом заступника начальника управління охорони здоров’я Черкаської обласної державної адміністрації Л. КОШОВОЇ, яка бездіяльність керівника Драбівської центральної районної лікарні Черкаської області намагається... виправдати. Мало того, інтерпретує події таким чином, що тіло, яке працівники лікарні збиралися доставити до Золотоноші... дочка раптом мало не силоміць береться доставити сама. Чим думає посадова особа, яка підписала цього листа?! Виходить, у вас не морг, а прохідний двір: приходь хто хоче, роби, що хочеш?!! Якось несерйозно.
А ще чиновниця посилається на наказ Міністерства охорони здоров’я від 17.01.1995 року №6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», згідно з яким, у разі смерті постраждалого в лікувально-профілактичних установах, організація доставки тіла в судово-медичний морг покладається на керівника даної установи. Тобто опосередковано службовими особами визнається провина керівника Драбівської центральної районної лікарні Черкаської області, та одразу його виправдовують. Коротше кажучи, честь мундира — понад усе!
Хочеться лише запитати у пані Кошової, а де вона була із отими витягами із наказів, коли Михайло Суддя телефонував на «гарячу лінію», намагаючись пробити завісу черствості та байдужості!
Закінчує свого листа до редакції пан Суддя цілою низкою запитань, які прийнято називати риторичними. Чекати на них відповіді, мабуть, зайве, тому сподіваємося, що ситуація, описана нами, змусить відповідальних осіб не лише втрутитися, відреагувати, а ще й покарати винних.
Хоч звертався вже Михайло Іванович із скаргами до адміністрації Президента України та секретаріату КМУ, Міністерства охорони здоров’я України та до Черкаської обласної державної адміністрації... І знаєте що? Вищі організації переадресовують скарги на розгляд нижчим, ті, у свою чергу, ще нижчим. Крутися паперова карусель — справа, нібито, на контролі... Виходить так, що хтось у цьому протистоянні мусить стомитися і опустити руки першим. Звісно, той, хто слабший! А що ми перед державною бюрократичною машиною, яка працює без перебоїв! Утім, це вже інша тема!

Малюнок Олексія КУСТОВСЬКОГО.