Ганна ГОПКО, голова Комітету у закордонних справах Верховної Ради, у 2013-2014 роках — активістка громадського сектору Євромайдану:

— Майдан недарма називають Революцією Гідності, тому що перш за все це була стрімка зміна якості українського суспільства. Люди вийшли на вулиці і засвідчили здатність до самоорганізації та рішучості у обстоюванні цінностей. Це те, чого в українцях ніколи не могли зрозуміти кремлівські керманичі і такі їхні ставленики, як Янукович. Готовність до боротьби і жертовність заради речей, які силам зла здаються ілюзорними — свободи, гідності, цивілізаційного вибору.
До 2013 року ми, по суті, жили в країні, яка являла собою перефарбовану і трохи перебудовану УРСР, уламок єдиного пострадянського простору з усіма наслідками для політики, економіки, безпеки і в цілому суспільного життя. На жаль, ані більшість суспільства, ані політичні еліти за понад 20 років, що минули з 1991 року, не спромоглися на справді глибокі, необоротні перетворення. Життєво необхідні, хай часто й болючі, рішення, постійно відкладалися на майбутнє, і, врешті-решт, такий спосіб існування себе вичерпав. На Майдані крізь міліцейські заслони режиму Януковича пробилася з усією силою нова, сучасна, вільна Україна.
Революція, яка, після того як режим вдався до насилля і вбивств, переросла у справжнє народне повстання, ставила перед собою одразу кілька завдань, не вирішених за попередні десятиліття. По-перше, Україна мала стати нарешті справді незалежною, звільнившись від диктату Москви. По-друге, ми мали творити державу вільних, гідних і відповідальних громадян. По-третє, ми мали повернутися додому в Європу, знову і назавжди стати частиною європейської цивілізації. І, по-четверте, ми мали розпочати модернізацію, серйозні зміни в економіці та взагалі в усіх ключових сферах суспільного життя. Бо без таких змін держава фізично не могла більше існувати.
Власне, всі ці завдання ми й вирішуємо одночасно, причому в умовах російської агресії, яка розпочалася одразу ж після перемоги Майдану. Агресії, яка забирає життя наших людей, нашу територію, відволікає величезні людські й матеріальні ресурси, які в умовах миру працювали б на розвиток країни.
Якщо не забувати, що Україна зіткнулася з викликами, які могли призвести до загибелі держави, а також те, що далеко не все суспільство і не вся політична еліта і сьогодні готові до глибоких перетворень, ми побачимо, що зміни, здійснені за чотири з половиною року, насправді є дуже значними. Ми створили армію, яка стримує російську агресію і постійно нарощує свою потужність і боєготовність. Ми отримали визнання і підтримку світу, який запровадив санкції проти Росії і надає дипломатичну, економічну, військово-технічну допомогу Україні.
Ми уклали Угоду про асоціацію з ЄС і досягли безвізового режиму, переорієнтували зовнішню торгівлю з Росії на європейський та інші ринки, відмовилися від купівлі російського газу.
Ми перекрили основні канали російської пропаганди і творимо повноцінний український культурно-інформаційний простір. Декомунізація очистила наші міста і села від пропаганди тоталітарного режиму. Україна стоїть на порозі здійснення тисячолітньої мрії про автокефальну православну церкву. 

Українська мова як основа національної ідентичності крок за кроком зміцнює позиції у різних сферах суспільного життя — від освіти до радіо й телеефіру. І закони, які ми ухвалюємо в цьому напрямі, вже приносять відчутні плоди — не лише у позитивних змінах свідомості людей, а й в розвитку культурних індустрій, таких як національний кінематограф чи популярна музика.
Якщо говорити про економіку, то два роки тому Україна від боротьби за виживання перейшла до повільного, але стійкого економічного відновлення. Потроху почали зростати виробництво і доходи, зібрано рекордний урожай зернових за всю історію України, зростає експорт, завдяки реформі децентралізації місцеві громади змогли вкласти значні кошти в благоустрій, ремонт доріг та іншої інфраструктури.
За ці роки Україна досягла безпрецедентної відкритості влади — електронні декларації, відкриті реєстри нерухомості та майна, відкриті державні фінанси, система ProZorro і міжнародні закупівлі ліків — за багатьма параметрами ця відкритість більша, ніж у розвинених країнах ЄС. Створено нові антикорупційні інституції. Ухвалені Верховною Радою закони запустили освітню, медичну, пенсійну, судову реформи.
Ці процеси відбуваються непросто, іноді болісно, а самі реформи часто є половинчастими чи надто повільними через опір тих, кому зміни невигідні — олігархів, корупціонерів, проросійських сил, популістів, яким «що гірше, то краще».
Об’єктивні складнощі та опір системи накладаються на підривну діяльність Москви, яка всіма можливими засобами сіє чвари та загальну недовіру всередині країни. Не можна скидати з рахунку і певну втому від України у світі.
Це тривожні тенденції, які нам треба подолати, бо для того, щоб вистояти у війні, а тим більше, щоб динамічно розвиватися — нам потрібна національна єдність. І здатність покладатися передусім на власні сили.
Потрібно рішуче рухатися шляхом уже розпочатих змін, щоб вони дедалі більше давали позитивні результати, відчутні для людей — покращення якості медицини й освіти, розвиток місцевих громад завдяки децентралізації, нарощування нашого експорту, і не лише сировинного, швидші темпи економічного зростання, а відтак — і рівня доходів людей.
Нам необхідно рухатися швидше й рішучіше шляхом необоротних змін: запустити дієвий Антикорупційний суд, ухвалити в цілому Виборчий кодекс з відкритими списками, зняти штучні бар’єри на шляху ділової активності й інвестицій.
Маємо активніше обстоювати наші економічні інтереси і просувати українську культуру в світі, у тому числі за допомогою новоствореного Українського інституту.
І, звичайно, в центрі уваги залишатиметься системна протидія російській агресії — продовження і посилення санкцій, протидія наших депутатів у парламентських асамблеях спробам продати європейські цінності за московські гроші, посилення енергетичної безпеки України і Європи, насамперед через протидію проекту «Північний потік-2». Через міжнародний тиск на країну-агресора — санкції, судові процеси — ми маємо рано чи пізно змусити її звільнити окуповані території.
Я вірю у величезний потенціал України і переконана — ми досягнемо всіх поставлених цілей, якщо тільки через популізм, корупцію та передусім руйнівні впливи Москви самі собі не створимо проблем. Якщо ворожі сили не зможуть, задуривши людям голову, провести своїх ставлеників на виборах, наш поступ уже ніщо не зупинить.